НОВІ «ОТКРОВЄНІЯ» ВІД МІНАПК В НАДСКЛАДНІЙ ПОЛІТИЧНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИТУАЦІЇ

НОВІ «ОТКРОВЄНІЯ» ВІД МІНАПК В НАДСКЛАДНІЙ ПОЛІТИЧНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИТУАЦІЇ

Калінчик М.В., доктор економічних наук, професор

З початком приходу до влади кожної нової команди управлінців з’являється велика надія на позитивні зрушення в економіці.

Так було і при відновленні Міністерства аграрної політики та продовольства. Замість прискорення чітко обґрунтованих етапів реформ відповідно до стратегії (якої ще немає) від нового його очільника Романа Лещенка чуємо, що «20 років тому Україна «годувала» 40 млн людей у світі. Сьогодні ж внесок України еквівалентний харчуванню близько 400 млн людей, не рахуючи наше населення». Відповідно, за його керування сільське господарство за лічені місяці зробило неймовірний ривок до ефективного фінішу. Але якщо навіть не рахуючи українців, Україна годує в десятки разів менше. Правда, українців можна і не рахувати, адже переважна їх чисельність не споживає до фізіологічної норми багато продуктів харчування.

Парадоксально, але й попередні міністри не пасли задніх й витрачали весь управлінських час на розповіді про «чемпіонство». Так, один з попередніх міністрів О. Павленко постійно заявляв, що Україна годує 150 млн осіб, а може прогодувати 400 млн, а в цілому «Україна може стати годувальницею Європи». Ще один очільник Т. Кутовий планував нагодувати 500 млн населення світу. В.о. Міністра АПК О. Трофімцева, яка за 1,5 роки відвідала понад 100 країн світу (така собі туристка за державний кошт), заявляла, що Україна нова європейська і світова суперсила на аграрних і харчових ринках, що розвивається з темпами, які дозволять увійти до ТОП-3 країн – лідерів агроекспорту, посунувши Німеччину. Тут же зазначимо, що згідно даних ФАО за останні роки (2015-2020) Німеччина експортувала в 3,6-4,5 раза більше продовольства, ніж Україна. За обсягами експорту продовольства в світових його обсягах Україна займала у ці ж роки 1,2-1,5 %.

Зробимо більш конкретні розрахунки, щоб в аграрних керманичів нарешті забрати цю «чемпіонську» забаву. У 2020 р. в Україні річні витрати на харчування в розрахунку на 1 жителя складали приблизно 1785 дол США. За експорту продовольства в 2021 р. на 27,7 млрд дол. США з українськими річними витратами на харчування можна додатково нагодувати 15,5 млн землян (27,7*1000/1785) із 7,6 млрд населення планети, або в 10-60 разів менше від «чемпіонських» досягнень аграрних міністрів. І це при тому, що молока і м’яса, як і багато інших продуктів, споживається в Україні на 20-40 % менше фізіологічної норми. Тобто, у найближчі 100 років, Україна чемпіоном не стане (за величною експорту на 1 га ріллі Україна в 2020 р. займала 107 місце і знаходилася в оточені таких країн, як Кірібаті, Республіка Молдова, Кенія, Марокко, Лесото). Нічого конструктивного не чув від наших аграрних очільників, окрім байок про чемпіонство. Більше того, за практично суцільної розораності сільськогосподарських угідь незалежно від стану агроландшафту (до 50 % площ еродовані, схилові, потребують вапнування тощо), 25-27 % площ підприємств знаходяться під посівами соняшнику і ріпаку, за відсутності органічних добрив тощо найбільш родючі землі у світі, як люблять говорити політики, стануть непридатними для сільськогосподарського використання, якщо вже сьогодні не будуть застосовані екологічні обмеження в землекористуванні. Проте ці обмеження невідомо для кого застосовувати – селяни (власники паїв) і фермери не приймають участі в ринку землі. Невідомо також, до кого дрейфує майже 70 % землі (стільки сільськогосподарські угіддя займають в площі країни) і як швидко досягнемо стану, коли українців попросять переселитися на 30 % території (в основному міста і селища). Нормальні країни такі ознаки називають проблемними ситуаціями, які необхідно терміново дослідити і сформулювати заходи, які повернуть тенденцію до русла бажаного стану. Бажаний стан розвитку країни формується урядами після діалогу з власним (не чужим, як в Україні) народом у вигляді зрозумілої стратегії розвитку. За наявності стратегії так просто територію реформами не спустошиш і не розбазариш серед інших країн світу. Сьогоднішній владі без стратегії краще управляти – немає за що і про що спитати. Продається тихенько земля, а біля цих процесів аграрні керманичі обростають земельними паями.

Мабуть, що прийшов час на серйозному рівні оцінювати досягнення України й на кінець, поки ще не пізно, зайнятися проблемами сільського господарства та перестати мріяти про «чемпіонство», на байки, що не залишає часу в аграрних керманичів на управління власне сільським господарством. Назвемо основну проблему сільського господарства – анархія цін на харчовому ланцюгу, результатом панування якої стало суцільне безробіття на селі, знищення окремих галузей, зокрема тваринництва, відсутності можливості господарювати власне селянам тощо. Сільське господарство у харчовому ланцюгу оточене з двох сторін: 1) галузями, які виробляють для нього ресурси (технічні засоби, добрива, хімічні засоби захисту рослин, корми тощо); 2) організаціями зі збуту продукції, її переробки, зберігання, транспортування і розподілу. Підприємства цього ланцюгу зосереджені в державній, кооперативній або в комерційній владі. Різні комбінації поєднання сільського господарства у загальному ланцюгу з різною ступеню справедливості в економічних взаємовідносинах можуть сприяти прогресивному розвитку, а можуть і руйнувати аграрний сектор економіки.

Щоб чітко допомагати фермерам укладати справедливі угоди (вони повинні бути обов’язковими) з учасниками харчового ланцюгу, Міністерства сільського господарства розвинених країн стають форпостами забезпечення прозорості економіки з допомогою налагодженої системи моніторингу собівартості виробництва (включаючи податки) в сфері первинного виробництва, зберігання, транспортування, переробки, пакування, доставки продовольства в торгівельну мережу та його продажу кінцевим споживачам. При цьому міністерства дають завдання аграрній науці на проведення такого моніторингу. Забезпечення організації такого моніторингу стає основною функцією аграрних міністерств розвинених країн світу, а його виконання – визначення основних напрямків аграрної політики та механізмів її реалізації. В Україні 30 років досягнення такої прозорості на харчовому ланцюгу ігнорується. Сьогодні наше профільне міністерство основною функцією визнало ресурсні завдання, наприклад, залучення інвестицій під розширення площ зрошення зернових й олійних культур, що принесе Україні одні збитки, та проведення моніторингу продажу землі будь-кому, окрім сільським жителям, тощо. Такі управлінські заходи ніякого відношення не мають до встановлення справедливих взаємовідносин на харчовому ланцюгу. У результаті в абсолютно нерегульованому і туманному аграрному середовищі неможливо розібратися зі справедливістю навіть самим учасникам ринку, як постійно зауважує Голова Української Асоціації постачальників торгівельних мереж О. Дорошенко, та визначити, яка ж ланка на харчовому ланцюгу спричиняє хаотичне зростання цін в торгівлі. Але в такому середовищі бідні стають ще біднішими, а багаті – багатшими. Надскладні проблеми виникають також і в первинних виробників.

У результаті відсутності вищезгаданого моніторингу в основному відсутні також і угоди між учасниками харчового ланцюгу, а тому первинні виробники розлучаються зі своєю продукцією за цінами, які в рази нижчі від ринкових. З другого боку, наприклад, на ціни первинних виробників тиснуть зернотрейдери. В Україні ще у 2009 р. зернотрейдери одержали майже стільки прибутків, скільки сукупно сільське господарство За даними дослідження американських експертів проекту USAID, прибутковість зернотрейдерів в Україні становить близько 19 % на кожній тонні, тоді як на розвинених ринках Північної Америки та Європи – близько 1 %. Варіація ж цін на продукцію тваринництва досягає 2-5 разів за 10-20 % варіації якості продукції, що продовжує 30-річну тенденцію до повного знищення сільськогосподарських тварин.

Зараз всі країни світу створюють і застосовують інформаційно-дорадчі компютерні системи щодо пошуку напрямів до процвітання націй шляхом розробки параметрів конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва за економічними критеріями з екологічними обмеженнями, досягнення яких забезпечує передові позиції в конкурентній боротьбі та збереженні довкілля.

У сьогоднішній надскладній для України політично-економічній ситуації є один критерій поведінки – розвивати власну економіку. Але тут також проблеми, які ігнорувалися всі 30 років незалежності України. Управляли державою верховні очільники на основі аналогів щодо досягнутих навиків, які були набуті в організації власного вузькоспеціалізованого бізнесу, правда в галузях різної організаційної складності, що далеко недостатньо для управління країною. Тобто, Уряд національної згуртованості, про що зараз ведуть мову багато політиків – колишніх Прем’єр-міністрів України та Голів Верховної Ради, лише дещо покращить результати економічної діяльності. За можливої зміни влади через 2 роки апологети Уряду національної згуртованості повинні вже сьогодні сприяти розробці методології проведення моніторингу витрат ресурсів на харчовому ланцюгу. Ще краще буде, якщо за ці 2 роки буде також розроблена методологія розробки моделі «витрати-випуск» – моделі структурного аналізу, з допомогою якої можна буде провести попередню оцінку всіх інвестиційних проектів (на противагу програмам підтримки товаровиробників з «розпилом» бюджету). Адже розвиток окремої галузі або групи підприємств, куди будуть залучені інвестиції, призведе до технологічних і структурних зрушень в інших галузях, які для підтримки відповідних техніко-економічних пропорцій між собою також потребують деяких темпів приросту інвестицій. Тому ефект в національному масштабі буде мати місце саме тоді, коли в економіці будуть узгодженні між собою обмежені технологічні ресурси за найбільш оптимального їх розподілу між галузями, а етапи структурної реформи в часі будуть проведені згідно встановленого рангу за важливістю та найбільш ефективним впливом на технології та рентабельність у всіх інших галузях. А без цього й далі буде те, що є. А Україні треба сильна армія…