Про турбо-хаос в економіці.

Хаос

Бажання управляти і загрозлива реальність в сільському господарстві
Калінчик М.В., доктор економічних наук, професор
Алєксєєнко І.М., кандидат економічних наук

Необхідно управлінцям державно рівня чітко знати й додержуватися відомих істин

– кожна країна розробляє свою стратегію розвитку аграрного сектору економіки залежно від безлічі чинники (географічного розташування, кількості і якості земель, необхідних заходів щодо їх збереження тощо). В основі врахування цих чинників лежить благополуччя всіх жителів країни, за якого в першу чергу забезпечується доступ до продуктів харчування всіх верств населення. Копіювання чужих успіхів без системної їх оцінки щодо їх досягнення призводить лише до загострення соціально-економічних та екологічних проблем. Україна не розробляє своєї стратегії розвитку сільського господарства, а копіює на розсуд її керманичів окремі капіталомісткі напрямки окремих країн.
Новий 2022 рік оточив економіку України складними проблемами: дефіцит енергетичних ресурсів для ЖКХ, зростання цін на газ, пальне, мінеральні добрива, запровадження Європою нульової ставки для харчових продуктів тощо. Останнє ще більш загострює проблему конкурентоспроможності вітчизняного продовольства. Залежно від того, яку частку кожен із технологічних ресурсів займав до подорожчання в структурі виробничих витрат та як вони комбінуються в загальних витратах виробництва, ціни на кінцеву продукцію зростатимуть на непрогнозовану величину. Потім ці продукти або послуги, що подорожчали в різній ступені, знову ж взаємодіють в технологіях виробництва з новим ціновим сплеском. Звідси стає зрозумілим, що якимось одним заходом проблем подорожчання продовольства за незмінних доходів населення не вирішити.
Цивілізовані країни світу проблему забезпечення продовольством власного населення без цінових потрясінь вирішують шляхом організації та проведення моніторингу витрат виробництва, податків, дотацій тощо на всьому харчовому ланцюгу – від первинного виробництва до переробки і роздрібного продажу кінцевим споживачам. При цьому контролюється також кругообіг поживних речовин в грунтах з урахуванням експортно-імпортних операцій. Цієї інформації достатньо, щоб упередити можливість стихійного цінового сплеску на продовольство, а ціновий тягар об’єктивно розподілити між всіма учасниками інтеграційної взаємодії. За такого підходу всі технологічні учасники харчового ланцюгу скоротять прибутки у рівній долі, а за сприятливих умов – одержуватимуть вищі прибутки.
Поки-що в Україні зі зростанням цін на основні технологічні ресурси загострилося протистояння між усіма учасниками ринку продовольства. Зокрема, між борошномелами і експортерами зерна, елеваторами, первинними виробниками, між молокозаводами, первинними виробниками і торгівлею і т.д. Ніхто достеменно не знає, яка частку у витратах на харчовому ланцюгу (первинне виробництво-транспорт-зберігання-переробка-пакування-оптова-роздрібна торгівля тощо) займають власне газ, пальне, електроенергія тощо. Якщо, наприклад, Служба економічних досліджень Департаменту сільського господарства США тричі за рік подає дані щодо прогнозу доходів у сільському господарстві протягом календарного року з урахуванням тенденцій змін цін на кожний вид ресурсів, сум податків, фінансової підтримки фермерів тощо, що упереджує потрясіння для аграрного бізнесу.
В Україні ж тривогу з панічними наслідками підняли, коли економіка, що розвивалася без будь-якого аналітичного супроводу, зненацька зіштовхнулася з безліччю проблем, особливо після 3-5 кратного зростання цін на газ, мінеральні добрива тощо. За страхітливих обрисів щодо неконтрольованого зростання цін на продовольство як сніжний ком посипалися пропозиції від аналітиків різного роду, депутатів, вчених, банкірів тощо й одночасно активувалась діяльність Уряду.
Зокрема, AgroPolit.com попросив експертів різних сфер діяльності змоделювати прогнозні сценарії щодо майбутнього агросектору. Було одержано швидше пропозиції, ніж прогнози розвитку агросектору і тому важко уявити, яким чином протистояти хаосу в цінах на продовольство. Наприклад, пропонується слідом за ЄС встановити нульову ставку ПДВ для переробників в АПК або ж знизити до 7 %, парламенту спростити правила обороту земель сільськогосподарського призначення з прогнозом зміни структури сівозмін – зростання частки сої, як реакції на зростання цін на мінеральні добрива. Звернути увагу на створення сімейних фермерських господарств та підтримку на купівлю обладнання для сімейної ферми. При цьому для уникнення монополій взяти курс на збереження дрібного фермерства.
Звертається увага, що за зростання цін на енергоносії у 4 рази, мінеральних добрива у 3 рази нинішній рівень підтримки сільгоспвиробників (4,6 млрд грн) недостатній, особливо щодо досягнення збору 100 тис млн. тонн зерна, а експорту – 70 млн тонн. Як протидія до втрат – необхідно реалізувати масштабну програму зрошення на півдні України (вже із бюджету виділено 3,7 млрд грн.). Відмічено, що за зростання цін на кукурудзу, як одного із головних кормових джерел для тваринництва й птахівництва, зростуть ціни на яйця, курятину, індичатину, свинину.
Як на мене, такі прогнози від депутатів Верховної ради до академіків включно не вносять ніякої ясності до формування відповіді: «що робити?» Хоча б звернути увагу на останні висновки щодо зростання цін на продукцію тваринництва після здороження кукурудзи, обсяги якої всі повністю експортуються (у 2020 р. – 92 %). Окремо загостримо увагу на мету Мінагрополітики – терміново наростити площі зрошення та як цей захід буде вирішувати соціально-економічні та екологічні проблеми в Україні.
Відразу відмітимо, що залежно від природно-кліматичних умов, забезпеченістю землею, можливих транспортних витрат при імпорті, конкурентних переваг країни тощо приймається рішення щодо зрошення земель. В основному на зрошенні вирощують інтенсивні (високодохідні) сільськогосподарські культури. Так, наприклад, у 2016 р. в країнах ЄС на поливі знаходилися площі плодових насаджень, ягід, картоплі, олив – 20-30 %, свіжих овочі та полуниці – 32 % тоді як соняшник і зернові культури – лише 3-6 %, а ріпак і того менше – 0,85 %. Аналогічно і в США. Згідно даних Національної служби сільськогосподарської статистики США в 2017 р. зрошувалося 23,5 млн га сільськогосподарських угідь (менше 20 % угідь) під управлінням іригаційних організацій з постачання води та управління підземними водами. Географія площ зрошення залежить наявності ресурсів поверхневих і підземних вод, територіального розміщення культур тощо. Найбільші площі (майже 70 %) зрошуються для виробництва кормів (кукурудза на зерно, багаторічні й однорічні трави на сіно, сінаж і зелений корм та насіння сої), овочів та плодів. По відношенню до площ посіву від 50 до 100 % зрошуються площі: рису, садів, овочів, ягід, цукрової тростини, а таких екстенсивних культур як пшениця, овес, соняшник тощо – менше 7 %.
В Україні все навпаки. У 2020 р. на зернові й олійні культури (соя, соняшник і ріпак) припадало 95,8 % (на кукурудзу на зерно – 22,1 %) посівних площ сільськогосподарських підприємств. Тобто, будуть зрошуватися екстенсивні культури, площі яких розвинені країни не зрошують. Україна хоче йти, як і 100 років тому, «своїм шляхом». Оскільки 141 країна світу має вищу щільність поголів’я тварин в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, Україні корми практично не потрібні. Тому єдина втіха для керманичів – організувати зрошення земель і всю продукцію експортувати. Так, наприклад, 148 країн світу витрачають вищу частку зерна на корм тваринам, ніж в Україні. Україна за цим показником (18 %) знаходиться в оточені таких країн як Ботсвана, Лесото, Нігерія тощо. Україна за показником експорту зерна до його валового виробництва (80,2 %) займає 18 місце серед країн світу. Але дуже багато країн світу не тільки виробляють, але й імпортують зерно. За показником експорту зерна до його валових обсягів (з обсягами імпорту) Україна займає перше місце. Так, наприклад, Нідерланди в 7,7 разів витратили більше зерна на корм тваринам (таких країн 41) та на 29,2 % більше експортували (15 країн), ніж виробили. Тоді як до загального обсягу зерна (з врахуванням імпорту) Нідерланди 64,2 % витратили на корм, 10,8 % – експортували, а інша частка – витрачена на продовольче споживання та поповнення державних запасів. Тому Нідерланди на імпортованій сировині експортували молочної продукції, яловичини, свинини і м’яса птиці в 22 раза, а в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь – в 510 разів більше, ніж Україна. Звернемо увагу, що Нідерланди імпортували 15 млн т зерна за ціною 1 т 236,6 дол США, а експортували 1,76 млн т за ціною 447,5 дол і заробили на 1 т 211 дол США. Усього ж Нідерланди експортували продукції сільського господарства майже в 5 разів, а у розрахунку на 1 га землі – в 105 разів більше, ніж Україна. Це такі плачевні наслідки чемпіонської діяльності України на ринку технологічних ресурсів – зерна та шротів олійних культур.
У зовнішньоекономічній діяльності низько прибутковим продовольством Україна створила ще одну проблему – зростаючих втрат поживних речовин ґрунту з експортом ресурсів, які дають можливість багатьом країнам світу досягати високих результатів у своїй діяльності. З експортом цих ресурсів (пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник, ріпак та соя і продукти переробки – шроти олійних культур, висівки пшеничні і меляса) Україною в 2020 р. вивезено 3,2 млн азоту (N), фосфору (P) і калію (K) у діючій речовині на 2 млрд дол. США (за середньою ціною NPK, що склалася в Україні) або по 77 кг в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. У цілому ж в Україні на 1 га землі було внесено 67 кг NPK в діючій речовині, що на 10 кг менше, ніж втрачено. Ряд країн з експортом вивозять з продовольством ще більше NPK, ніж Україна, але вони набагато більше імпортують продовольства і тому мають позитивний баланс – надходження NPK. У цілому 33 країни мають негативний баланс (втрачають NPK), а всі інші – позитивний. А в 17 країнах позитивних баланс від зовнішньоекономічної діяльності досяг 100-445 кг діючої речовини в розрахунку на 1 га землі.
Якщо ж врахувати, що ціни на мінеральні добрива зросли у 3 рази, то втрати поживних речовин з експортом зернових й олійних культур та продуктів їх переробки досягнуть 6 млрд дол. США, а внести в український чорнозем на таку суму мінеральних добрив є проблематичним завданням. За зростання цін на мінеральні добрива стратегія країн світу є різною. Наприклад, можуть вносити органічні добрива (які в Україні із знищенням тваринництва зникли), змінити територіальне розміщення виробництва окремих культур і в основному – зменшити рівень інтенсифікації й можливо навіть перейти до екстенсивних форм господарювання. Цьому, наприклад, навчали наших реформаторів ще 30 років тому назад (1992 р.) консультанти Берлінської організації сільського господарства і продовольства – Консультативного товариства для Східної Європи, зокрема професор Герд Греф. Він відмічав, що деформована плановим господарством структура виробництва могла не відповідати ринку і місцю виробництва та ступеню інтенсифікації. Наприклад, різним може бути природній рівень урожайності залежно від типу грунтів, а прирости урожайності підлягають закону спадаючої дохідності – кожен наступний кілограм мінеральних добрив у діючій речовині дає все менший і менший приріст врожаю. За зростаючої ціни на мінеральні добрива ця рівновага, коли приріст вартості добрив на одну їх одиницю і вартість приросту врожаю зрівнюються, виникає за нижчої рівня урожайності. Тобто, наші експерти, дорадники і особливо аграрні чиновники та депутати Верховної ради разом з нестерпним бажанням керувати сільським господарством повинні були б мати інформацію про цю дію закону спадаючої доходності для всіх типів грунтів на всій території України. Для цього, починаючи з 2019 р., необхідно було профінансувати Інститут ґрунтознавства і агрохімії НААН України або ж яким-то чином цю інформацію одержати від іноземців, за гроші яких функціонують агрохолдинги. Така інформація була б у пригоді не тільки для чиновників, а в першу чергу для первинних виробників. На її основі можна було б розробляти та корегувати стратегію щодо територіального розміщення та рівня інтенсифікації виробництва.
А поки-що через проблеми зростання цін на продовольство, активізувалася діяльність Кабінету міністрів України, який планує прийняти розпорядження «Про заходи щодо моніторингу та аналізу цін і стану товарних ринків» із запровадженням заборони на період дії карантину перевищувати торговельну націнку понад 10 %. Чи достатнім є для наведення ладу в ринковому просторі щоденний моніторинг цін, наприклад, на борошно пшеничне вищого сорту? Відмітимо, що залежно від номенклатури випуску хлібобулочних виробів борошномельні підприємства виробляють визначену кількість борошна вищого, першого і другого сортів та їх відходів – висівок. Витрати розподіляються між обсягами борошна за сортами відповідно до цін на різні види хлібобулочних виробів. Можна занижувати ціну на борошно вищого сорту, а різницю витрат додатково розподілити між іншими сортами і особливо висівками, які в основному експортуються. Тобто, моніторинг буде показувати, що ціни не змінюються, а проблеми залишатимуться. Така ситуація спостерігалася у 1999 р. в останні місяці перед президентськими виборами – ціни на соціальний хліб не зростали, але «втрата» ваги хлібини перед днем виборів Президента України досягла 20 %. Те ж саме можна сказати після встановлення щоденного рівня цін, наприклад, на молоко пастеризоване. Невже такий куций моніторинг дозволить всім учасникам інтегрованого виробництва справедливо розподілити додану вартість і зупинити зростання цін? Адже ціни зростають на технологічні ресурси й тому стає загадкою, як контроль роздрібної ціни гармонізує економічні відносини між первинними виробниками, переробними підприємствами, логістикою, зберіганням, реалізацією? Треба розібратися, як розподіляється додана вартість між усіма учасниками харчового ланцюгу, а не контролювати останню його ланку. Для цього необхідно для кожного продуктового підкомплексу розробити міжгалузевий баланс «витрати-випуск», який дозволить різним виробничим організаціям, фермерським кооперативам, професійним і міжпрофесійним організаціям узгоджувати справедливі договірні відносини. Для цього Мінагрополітики повинно було профінансувати економічну науку для таких розробок. Нова ж влада гралася в реформаторів та поки комбінувала різні міністерства в якісь їх безвідповідальні сурогати, проблеми стали нагромаджуватися і не піддаватися вирішенню одним нашвидкуруч придуманим заходом.
Щоб якось допомогти виробництвам, де використовується газ, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2021 р. № 1435 Міністерство аграрної політики та продовольства України наказом від 05.01.2022 р. № 3 затвердило перелік суб’єктів господарювання (6803 підприємства та ФОП), які виробляють товари, що мають істотну соціальну значущість, та зможуть отримувати для своєї роботи природний газ внутрішнього видобутку з обмеженою націнкою 25 відсотків, а саме: борошно пшеничне (КВЕД – 10.61); молоко пастеризоване (КВЕД – 10.51); хліб житньо-пшеничний (КВЕД – 10.71); яйця курячі (КВЕД – 01.47); птиця (тушка куряча) (КВЕД – 10.12) та олія соняшникова (КВЕД – 10.41). Зробимо одне зауваження. Наприклад, молокозавод, який взяв 1 млн дол. США та побудував цех з виробництва сухого обезжиреного молока (СОМ), може віднести на відвійки до 50 % вартості молока й виробити сухе молоко. Вершки на стільки будуть дешевші, а відповідно масло вершкове і сметана буде до 50 % дешевшою, ніж в молокозаводах без виробництва СОМ – без інвестицій. Якщо врахувати ще такий асортимент як виробництво казеїну та твердих сирів, то різниця в ефективності між молокозаводами з виробництва різного асортименту молочної продукції може розрізнятися до 4-х разів. Такі ж зауваження можна зробити і до інших переробних підприємств, наприклад, з виробництва хлібопродуктів, елеваторів, що розміщенні на Півдні і Півночі України, тощо. Тобто, у світі не надають фінансові преференції тільки тому, що підприємство називається молокозаводом, м’ясокомбінатом, млином або хлібозаводом. До кожного підприємства свій підхід залежно від його спеціалізації, глибини переробки продукції тощо. А так Україна найбідніша в Європі надає пільги за назвами, а не за реальними розбіжностями у витратах ресурсів, які пов’язані з глибиною переробки – асортиментом виробленої продукції.
Висновок невтішний. Слугам народу необхідно було на початку своєї управлінської діяльності запровадити режим «Турбо-логічно думати», замовити розробку основних стратегічно важливих моделей, а потім перейти на «Турбо-режим» реформування. А коли все навпаки, розганятися по бездоріжжю в невідомому напрямку, одержимо «Турбо-хаос» в економіці.