ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ ЯК ЧИННИКИ, ЩО СТРИМУЮТЬ РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Калінчик М.В., доктор економічних наук, професор

Алєксєєнко І.М., кандидат економічних наук

Лебедь В.М., кандидат економічних наук

На сьогодні 196 країн, включаючи Україну, підписали Паризьку угоду щодо регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю з 2020 р., а 192 країни, які продукують 96 % загальносвітових викидів парникових газів, розробили плани скорочення своїх викидів – національно визначені внески, де одним із

основаних напрямків розвитку є вуглецево-нейтральна економіка (включаючи розвиток «зелених» і екологічно чистих альтернатив нафтопродуктам), технологічні параметри якої орієнтуються досягти до 2050 р. Уряд України до цієї угоди також розробив й схвалив Оновлений національний визначений внесок (НВВ2) згідно якого до 2030 р. порівняно із 1990 р. викиди CO2 мають скоротитися на 65%. Українська асоціація бізнесу і торгівлі (UBTA) та Центр економічного відновлення (ЦЕВ) запевняють чиновників та населення, що Україна в 2019 р. продемонструвала одне з найбільших у світі скорочень викидів порівняно з 1990 р. – на 62,4 %[1]. Проте таке скорочення було досягнуто завдяки зникненню багатьох тисяч промислових підприємств, виробництв, цілих галузей, а в сільському господарстві – різкого скорочення поголів’я тварин тощо. На перший погляд позитивна динаміка скорочення викидів СО2 дала можливість деяким вченим зробити висновок, що вітчизняне тваринництво не складає загрози забрудненню атмосфери.[2]

Згідно цих зобов’язань національного внеску Україні залишилося зменшити парникові викиди лише на 2,6 %, але вже за рахунок позитивних змін – розвитку економіки на базі організаційних заходів в технологіях і особливо щодо удосконалення структури виробництва з досягненням раціональних рівнів урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин і птиці в гармонічному співвідношенні з екологією. На перший погляд може здаватися, що для України проблем з виконанням плану скорочення викидів не існує. Але на жаль, окрім рекордної тенденції зменшення викидів СО2 за рахунок руйнації економіки, є ще такі показники як абсолютні величини самих парникових викидів в розрахунку на одиницю ВВП, доданої вартості або ж експорту продукції по національній економіці.

Аналіз баз даних світових організацій з екології (викиду парникових газів) та ФАО (продовольчих балансів та економічних їх показників) вніс великі сумніви в плани екологізації економіки, адже за обсягами викидів парникових газів у 2019 р. Україна в розрахунку на одиницю ВВП знаходилася на 17 місці (поряд з Тринідад і Тобаго, Південною Африкою, Оманом тощо), доданої вартості – 24 (поряд з Південною Африкою, Джибуті, Оманом, Бутаном тощо) і експорту по національній економіці – 37 місці (поряд з Росією, Тринідад і Тобаго, Багами, Індонезією тощо) серед країн світу. Відносно показників країн світу та ЄС у 2019 р. Україна на одиницю ВВП викинула парникових газів у навколишнє середовище відповідно у 3,1 і 7,1 раза більше, на одиницю доданої вартості – у 4,5 і 9,1 та на одиницю експортної продукції по національній економіці – у 2 і 7,5 раза. Це надзвичайно багато порівняно з країнами світу, а по відношенню з Китаєм, як найбільшим забруднювачем навколишнього середовища (майже 32 % світових викидів у 2019 р.), в Україні обсяг парникових викидів на одиницю ВВП і доданої вартості відповідно в 1,6 і 4,1 раза вищий. Якщо ж для України враховувати лише викиди сільського господарства (29 % до загальних[3]), то вони на одиницю доданої вартості перевищують загальносвітові на 30 %, а тільки галузі свинарства (18 %[4]) – на одиницю ВВП і доданої вартості більше відповідно на 28 і 65 %, ніж всі парникові викиди від всіх виробництв в країнах ЄС. В Україні тільки парникові викиди від свинарства в розрахунку на одиницю ВВП і доданої вартості перевищують всі загальнонаціональні викиди в 1,2-3 раза порівняно з такими країнами як Бельгія, Нідерланди, Данія тощо, у яких концентрація умовного поголів’я тварин на 100 га сільськогосподарських угідь в 3-13 разів вища, ніж в Україні.

Висновок тут однозначний – Україна в господарській діяльності витрачає природні й технологічні ресурси надто неефективно, а в сільському господарстві вуглецеємність його економіки перевищує її за всіма галузями країн світу, особливо країн ЄС. І це при тому, що за щільністю поголів’я тварин (розраховано за методикою ЄС) в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь Україна знаходиться на 178 місці серед країн світу. Тут виникає дилема для управлінців державою: відновлювати щільність поголів’я тварин хоча би до середньосвітового показника з тим, щоб відмовитися від імпорту продукції тваринництва, чи далі його знищувати заради покращення показників екологічного стану? Тому, як бачимо, Україна на всіх ділянках сільськогосподарської діяльності повинна прикласти величезні наукові та комерційно-практичні зусилля на вирішення проблем зміни структури виробництва та більш ефективного використання природних і технологічних ресурсів, як заходів щодо зменшення викидів вуглецю та загального покращення стану навколишнього середовища.

Проблеми для України ще більш загостряться, коли з 2023 р.[5] Євросоюз (потім інші розвинені країни) узаконить механізм прикордонного вуглецевого регулювання – запровадження мита на імпортні товари і продовольство для країн-експортерів залежно від надлишкового рівня викидів парникових газів при їх виробництві порівняно з країнами ЄС. За українських показників вуглецеємність економіки без їх суттєвого скорочення про експорт продовольства в розвинені країни світу прийдеться забути. Із запровадженням цього мита для країн ЄС будуть вирішуватися проблеми підтримки конкурентоспроможності галузей порівняно з країнами, де рівні викидів СО2 вищі, що в кінцевому підсумку змушуватиме країни-експортери удосконалювати умови виробництва та підвищувати їх ефективність. Експерти передбачають, що досягнення цілей Паризької угоди – вуглецево-нейтрального стану економіки буде можливим, коли до 2030 р. ціни досягнуть 50-100 долСША за 1 тонну CO2. В Україні поки-що ціна 1 т СО2складає 0,3 дол США[6], що не стимулює вітчизняних виробників скорочувати вуглецеємність виробництва. Проте за умови експорту за надлишкову вуглецеємність товарів і продовольства прийдеться платити мито за ціною до 100 дол США за 1 тонну СО2. Тобто, за існуючого рівня вуглецеємності виробництва вітчизняного продовольства зовнішньоекономічна діяльність буде можливою, якщо від лозунгів про скорочення парникових викидів Україна розпочне вирішувати власне проблеми їх скорочення.

Основними напрямками скорочення викидів парникових газів в сільському господарстві країн світу і особливо в Україні є, по-перше, відмова до максимально допустимого рівня від традиційних технологій з оранкою, так як за її застосування полегшується доступ кисню повітря до глибинних гумусових шарів, що призводить до викидів СО2. Альтернативою є перехід до мінімального та нульового обробітку грунту. Центр економічного відновлення України, наприклад, пропонує запровадити технології мінімального обробітку ґрунту на 80 % сільськогосподарських угідь.[7] Однак, як відмічають вітчизняні вчені, потенційно мінімальний обробіток ґрунту в Україні можна впроваджувати на 12-13 млн. га, нульовий – на площі понад 5,5 млн. га,[8] що в цілому складає менше 60 % площі сільськогосподарських угідь. Перехід до мінімізації обробітку грунтупоряд зі скороченням рівня розораності земель (на сьогодні він в Україні один з найвищих у світі) зупинить процеси суцільної руйнації структури грунту та масового викиду парникових газів. За високого рівня розораності зростає рівень ерозійної небезпеки (на сьогодні ерозією охоплено понад 40 % земель) із відповідною втратою самого грунту, його органічної частини – гумусу та поживних речовин. Науковці в Україні давно визначилися, що землі на схилах 3-5 (4,7 млн га ріллі) повинні використовуватися під високоінтенсивні луки та сіножаті, на схилах 5-7 (1,6 млн га ріллі) – під пасовища з поліпшеним травостоєм, а на схилах понад 7 (1,0 млн га ріллі) – під суцільне заліснення.[9] Крім того, під заліснення або посів багаторічних трав підпадають генетично малорозвинені й малопродуктивні землі (3 млн га) та землі навколо населених пунктів, тваринницьких комплексів і прибережних водоохоронних зон (1,6 млн га).[10]Такі процедури як упорядкування землекористування з урахуванням екологічних критеріїв повинні проводитися згідно планів оздоровлення кожного підприємства або фермерського господарства.

По-друге, відновлення боліт, які були масово осушені за останні 70-80 років, що призведе до підйому рівнів грунтових вод, що були до їх меліорації, з відповідним скороченням доступу кисню до законсервованих за тисячоліття шарів торфу та унеможливленню викидів в навколишнє середовище карбону. Адже болота займають лише 3 % земельної площі планети та акумулюють у собі 30 % усього карбону (вуглецю), що тисячоліттями накопичувався в торфовищах або вдвічі більше, ніж в лісах континенту.[11] Повинні бути розроблені проекти відновлення екосистем України на національному та регіональному рівнях в загальній системі оптимізації аґроландшафту. Поки-що міжнародні організації допомагають Україні відновлювати декілька відомих боліт в національних парках Полісся (Львівській, Рівненській областях тощо).

По-третє, на планетарному рівні визначилися, що CO2 може бути виведений із атмосфери за рахунок заліснення та лісовідновлення, насадження та утримання лісосмуг і розширення площ лук та пасовищ. Ученими світу було встановлено що найбільш раціонально для економіки та екології, коли на пасовища та ліс припадатиме по 33 % в структурі земельних ресурсів (без площ населених пунктів), а на ріллю – може бути навіть менше. Україна ж третя за рівнем розораності території – 57 % (максимальна розораність не повинна перевищувати 40 %[12]), а за рівнем розораності сільськогосподарських угідь – на 13 місці (80 %) серед 152 країн, площа територій яких перевищує 20 тис км2. На поглиначів карбону, таких як луки і пасовища, в Україні припадає лише 13 % (95 місце), а на площі лісу – майже 17 % (99 місце). Тоді як у середньому по країнах світу рівень розораності територій складає 10,6 %, на луки і пасовища припадає 24,5 і на ліс та на лісові насадження – 31,2 %. За таких низьких показників розораності територій та значних площ пасовищ та лісу досягаються мінімальні викиди з грунту СО2 в середньому за країнами світу.

По-четверте, запровадження технологій, в основі яких не тільки ідея застосування мінімального обробітку грунту, але й гарантування досягнення високих рівнів урожайності сільськогосподарських культур та високої продуктивності тварин і птиці. Саме високий вихід біомаси з одиниці площі посівів поглинає більші об’єми СО2. Що стосується тваринництва, то за високих рівнів продуктивності тварин різко зменшуються частки витрат корму на підтримку їх життя та зростає частка на продукування продукції. Тобто, висока продуктивність худоби та і птиці, як результат реалізації досягнень науки в годівлі, скорочує до 2-3 разів термін їх відгодівлі, а відповідно у стільки ж разів зменшуються витрати корму на підтримку життя. Зі скороченням терміну відгодівлі тварин скорочується також потреба площі землекористування з їх системою мінерального удобрення, витратами енергії тощо (основних чинників вивільнення карбону). Але, по-перше, необхідно мати в розпорядженні консультативних центрів інформацію про ці досягнення в годівлі тварин, які можуть бути розроблені за відповідного попереднього фінансування наукових установ тваринницької спеціалізації. Можна задатися запитанням: який рівень фінансування, наприклад, Інституту свинарства НААНУ і з жалем відмітити, що висока продуктивність свиней згідно їх генетичного потенціалу в нашій країні є недосяжною. Правда, чужинці на українській землі досягають високих показників економічної ефективності виробництва свинини (або будь-якого іншого продукту). І ще будуть вищі їх господарські досягнення, коли українські села зникнуть з мапи України. Знову ж звернемося до пропозицій Центру економічного відновлення, який є розробником в Україні екологічної стратегії. Поглинання CO2 з атмосфери може зрости після покращення раціону в тваринництві на 10-15%.[13] Тут ще раз застережемо – покращення раціонів потребує фінансування вітчизняних наукових закладів, а досягнення чужинців або бізнесменів з іноземними інвестиціями лише прискорять соціальну катастрофу на селі.

Слід нагадати, що головним завданням цивілізованих (і не тільки) держав є збереження людей, які заселяють сільську місцевість, створення їм умов для якісного життя – робочі місця, достойну зарплату та дати можливість організувати фермерські господарства, захистити від різних «кришувальників» тощо. На превеликий жаль, основною турботою держави є розпродаж останнього національного ресурсу – землі та досягнення рекордів в реалізації продовольства, яке вироблене в основному іноземцями або ж з допомогою їхніх інвестицій. Наслідком такої стратегії або турботи є, наприклад, експорт рослинної олії за низькою ціною, а внаслідок відповідного різкого скорочення її пропозиції на внутрішньому ринку ціни для пересічних українців у 2-2,5 раза вища, ніж для населення країн-імпортерів. За такого потворного завдання чиновники разом з державою, яка не стоїть на сторожі власних ресурсів і особливо її людей, за логікою, мабуть, що непотрібні. І знову на перший план виходить завдання створити державу, яка цілою системою соціально-економічних заходів буде турбуватися про власних жителів.

Існує ще низка чинників, які сприяють накопиченню та зберігають карбон на сільськогосподарських угіддях з кінцевим результатом – покращення здатності грунтів до утримання води та оздоровлення біорізноманіття. Серед них: запровадження сівозмін, мульчування біомасою, компостування рослинних залишків з їх наступним внесенням у ґрунт, випас тварин на постійних багаторічних пасовищах та полях після проведення жнив, насичення сівозмін багаторічними травами, уникнення ущільнення грунту, накопичення, зберігання та управління внесенням гною тощо.За рекордно низької чисельності поголів’я тварин та птиці в галузі рослинництва України в основному застосовуються мінеральні добрива. Збільшення споживання мінеральних добрив також є суттєвим джерелом викидів парникових газів в сільському господарстві поряд із спалюванням сільськогосподарських відходів. У 2019 р. в розрахунку на 1 га посівної площі було внесено 141 кг мінеральних добрив (у діючій речовині), що майже в 2,5 раза більше, ніж у 2010 році. Вчені підрахували, що мінімальна норма органічних добрив для забезпечення бездефіцитного балансу гумусу залежно від ґрунтово-кліматичної зони становить 8-14 т/га[14], тоді як за даними Державної служби статистики України в 2019 р. на 1 га посівної площі внесено 0,6 т органічних добрив, що у 10-20 разів менше норми. Тоді як за внесення органічних або ж органо-мінеральних добрив за 50 років дослідження Інститутом землеробства НААНУ вміст гумусу підвищився на 15-20 %, а за внесення підвищених доз мінеральних добрив – його зниження на 5-10 %.[15]

Існують ще такі ключові тенденції, що впливають на навколишнє середовище та парникові викиди, як концентрація поголів’я худоби та птиці на одній фермі. Наприклад, на комплексах потужністю 4-12 тис голів їх відходи повністю нейтралізуються в природному середовищі[16] – в оптимальних нормах вносяться на полях підприємств. Країни ЄС до промислових підприємств з підвищеною екологічною небезпекою відносяться ферми, де утримується більше 2 тис гол (свині живою масою понад 30 кг) або більше 750 голів свиноматок (Директива ЄС 2010/ 75/ ЄС «Про промислові викиди (інтегроване запобігання та контроль забруднення)», а в Україні – понад 5 тис свиней (Постанова Кабінету Міністрів № 808 від 28 серпня 2013 р. «Про затвердження переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку»).[17] Згідно цих позицій урядових документів важливо проаналізувати, які ж тенденції щодо концентрації поголів’я свиней на одній фермі мають місце в Україні та країнах ЄС (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл кількості господарств України за концентрацією свиней в одному підприємстві

Групи господарств за концентрацією свиней Роки 2019 р. до 2009 р., %
2009 2019
Кількість господарств 5423 1551 28,6
  з них мали, голів:      
  до 100 2373 494 20,8
  100 – 199 845 203 24,0
  200 – 499 1011 277 27,4
  500 – 999 576 177 30,7
  1000 – 4999 503 269 53,5
  5000 – 9999 52 57 109,5
  більше 10000 62 74 118,5

Згідно даних Державної служби статистики України кількість підприємств, в яких утримують свиней, у 2019 р. порівняно із 2009 р. скоротилася у 3,5 раза в основному за рахунок зникнення підприємств розміром до 5 тис свиней. Найбільше за цей період зникло підприємств розміром до 1 тис голів свиней – у 4,2 раза. Тому звернемо увагу на дві останні групи. У 131 господарстві (8,4 %) з концентрацією понад 5 тис голів у 2019 р. утримувалося 73,8 % поголів’я свиней, у тому числі в останній групі (74 господарства або 4,8 % до загальної кількості) – 61,4 %, а середній розмір господарства складав понад 27 тис. голів. Тобто, 3/4 поголів’я сільськогосподарських підприємств розміщено в зоні екологічної небезпеки в 131 точках України, а майже 2/3 його в 74 точках – в зоні екологічного лиха.

У країнах ЄС також за 10 років скоротилася кількість ферм, але на меншу величину, ніж в Україні – в 1,9 раза. Але тут спостерігається зовсім інша тенденція та ситуація. У 2016 р. в ЄС 78 %, або майже така частка, як в Україні, утримувалося поголів’я свиней на фермах з концентрацією понад 1000 голів (в Україні – понад 5 тис голів). У 2016 р. порівняно із 2005 р. частки в структурі розподілу поголів’я свинейскоротилися практично рівномірно за фермами різних фізичних розмірів – на 1-5 %, а з концентрацією понад 1000 гол – у цілому зросли на 18 %, у тому числі на фермах розміром 2-30 га – на 22-28, а понад 100 га – на 6,3 %. При цьому спостерігається така закономірність – чим дрібніша за фізичним розміром ферма, тим нижча концентрація свиней на ній (табл. 2).

Таблиця 2

Структура розподілу поголів’я свиней в ЄС у межах прийнятої їх концентрації між фермами різних фізичних розмірів, 2016 р.

Концентрація свиней на фермі, гол Всьо-го, % у тому числі за фізичними розмірами ферм (га)
без землі до 2 2-4,9 5-9,9 10-19,9 20-29,9 30-49,9 50-99,9 понад 100
 1-2 100 4,4 57,1 23,7 8,5 3,6 1,1 0,8 0,5 0,3
3-9 100 3,7 24,3 27,1 21,6 12,3 3,9 3,2 2,6 1,4
10-49 100 1,9 6,2 13,3 28,7 28,1 8,7 6,2 4,2 2,6
50-99 100 1,7 2,0 4,3 16,3 34,7 16,3 11,4 7,8 5,4
100-199 100 2,5 2,2 2,4 7,8 25,7 18,5 17,5 13,9 9,3
200-399 100 4,2 1,7 2,1 5,3 17,6 15,3 21,4 19,9 12,5
400-999 100 8,6 2,0 2,2 3,9 8,6 9,3 21,6 27,4 16,4
Понад 1000 100 20,8 2,9 3,6 5,1 6,8 5,2 8,4 14,6 32,5
Всього 100 17,6 3,7 4,1 5,9 8,5 6,4 10,3 15,6 28,0

Основна тут закономірність – 143,5 млн свиней, яке утримувалося в країнах ЄС у 2016 р. майже на 2 млн фермерських господарствах, розподілено між ними, різними за розмірами, практично рівномірно (від 6 до 16 %) за винятком ферм без сільськогосподарської землі (17,6 %), до 5 га (4 %) та понад 100 га (28 %).

Для економіки свинарства з екологічними обмеженнями, особливо щодо дотримування норм викиду парникових газів, важливо дотримуватися допустимої концентрації поголів’я тварин на одній фермі, яка між країнами ЄС є практично однаковою. Нас цікавить інформація саме про ферми, де утримується понад 1000 голів свиней (табл. 3).

В цій таблиці для спрощення подачі інформації розглянуто концентрацію поголів’я тварин на фермах різних за розмірами за країнами – основними виробниками свинини, де утримувалося в 2016 р. понад 81 % поголів’я свиней від їх загальної чисельності в країнах ЄС. Інші країни ЄС із суттєво меншою чисельністю поголів’я свиней мають таку ж їх концентрацію на фермах різних за фізичними розмірами.

Таблиця 3

Середній розмір свинарських ферм, де утримується понад 1000 голів, залежно від їх фізичних розмірів, 2016 р.

Групи ферм за розміром, га Основні виробники свинини в країнах ЄС
Бель-гія Да-нія Німеч-чина Іспа-нія Фран-ція Іта-лія Нідер-ланди Поль-ща
у середньому 2455 5180 2211 2821 2439 4045 4524 4253
у т. ч. без землі 2441 8138 3222 3385 2936 5750 5440 12803
до 2 2718 4706 0 2557 0 2489 3990 0
2-4,9 2905 3717 7571 2472 3769 2688 3984 2910
5-9,9 2514 6170 2163 2438 4140 3863 4078 1558
10-19,9 2730 5873 2649 2411 2117 2585 4357 1732
20-29,9 2372 4953 1966 2376 2573 2398 4479 1620
30-49,9 2177 3367 1635 2564 2156 2657 4413 1590
50-99,9 2247 2535 1714 2616 2248 3750 5174 2051
понад 100 3059 4874 2474 3038 2467 7957 7826 8746

Як видно з табл. 3, незалежно від фізичного розміру ферм (в га) концентрація свиней між фермами країн світу розрізняються не більше як у 1,5-2 рази. Така сама розбіжність в концентрації поголів’я свиней спостерігається в межах однієї країни залежно від фізичних розмірів ферм. Головне, що концентрація свиней на одній фермі знаходиться в межах 2-5 тис голів за деякий виключенням. Згідно даних національної статистики у Данії, наприклад, в групі ферм, де утримується понад 5 тис гол. свиней, їх концентрація в 2020 р. складала 10,2 тис гол (2016 р. – 9,2 тис гол) за дозволеної законодавством норми утримання – не більше 15 тис відгодівельного поголів’я. У групі ферм понад 2 тис гол. у Данії стало утримуватися 92,4 % всього поголів’я свиней. При цьому у 2020 р. порівняно із 2010 р. кількість ферм скоротилася на 61 % в основному за рахунок ферм розміром 5-400 га, але зросла на фермах без сільськогосподарської землі на 19 % (до 488), до 5 га – в 2,4 раза (до 74) і понад 400 га – на 34 % (до 229 ферм). Тобто, в динаміці формуються вузькоспеціалізовані ферми з дрібними земельними площами (або без сільськогосподарської землі) та свинарські ферми, які володіють понад 400 га землі, але концентрація поголівя свиней на одній фермі не перевищує 15 тис голів. Якби не було обмежень, то за існуючої тенденції росту концентрації в групі ферм, де утримується понад 5 тис гол., концентрація в 15 тис свиней могла б бути досягнутою у 2039 році.

Висновки. У продукуванні продовольства приймають участь земля, вода, добрива та енергія, які повинні буди в оптимальному співвідношенні. Безліч розробок вітчизняних вчених щодо покращення утримання тварин, технологій прискореного біотермічного компостування гною,вентиляції, точного годування тощо не принесе користі, якщо не будуть вирішені ключові проблеми поглинання СО2 та збереження в грунті карбону, як чинниківпідтримки якості та охорони біорізноманіття ґрунтів. Тому саме ключові проблеми як економічного, так і екологічного характеру ще більш загострюються.

До цього часу зростає самовільна розораність пасовищ, торфовищ. Ще за попередньої каденції Верховної Ради українців інформували, що додатково розорено понад 2 млн га земель. Цей процес продовжується по сьогоднішній день, який сприяє прискоренню ерозійних процесів та викидам з грунту карбону. Відповідно, скорочуються площі, які можна відвести під заліснення або ж для організації пасовищ – поглиначів СО2 з повітря. З іншого боку, без розвитку тваринництва ніхто не буде інвестувати кошти в пасовища та їх підтримувати в нормальному стані. За останнє десятиліття площі лісів дещо зростають, але деревина понад нормативних обсягів без будь-яких законодавчих дозволів покидає межі вітчизняного кордону. Те ж саме можна сказати і про торфовища, як основного утримувача карбону, – їх не відновлюють, спалюють або ж «бізнесмени» добувають і розпродають для покращення родючості земельних ділянок на нових забудовах навколо великих міст. Спалюються також рослинні рештки сільськогосподарського виробництва або ж з них виробляють пелети і експортують до більш розвинених країн.

Підвищення продуктивності тварин також залишаються проблемою, адже відсутні державні важелі впливу на ринкову стихію в ціноутворенні на ринку продовольства. Тому для дрібних і середніх за розмірами підприємств ціни всі роки реформування до 1,5-3 разів нижчі від ринкових, що є основною причиною 30-річного вирізання худоби. Державні закупки продукції в первинних виробників є одним із головних чинників в США, Канаді тощо, який допомагає фермерам працювати без страху на відсутність сприятливого попиту та цін в окремі періоди року. Без відновлення тваринництва в рослинництві й далі будуть застосовувати одні мінеральні добрива з подальшим нарощуванням викидів СО2 та зростаючою мінералізацією гумусу. Незмінна тенденція нарощування концентрації тварин та птиці до і так надзвичайно високого її рівня в декількох сотнях підприємств стає вінцем екологічного занепаду планів щодо скорочення викидів, які передбачені Оновленим національним визначеним внеском.

До речі, до цього часу не чутно, чи є у знову організованому Міністерстві аграрної політики експерти із стратегічного планування – основи для старту розробки стратегії, оцінки фінансового стану кожного фермерського господарства і розробки програм економічного розвитку фермерських господарств та що повинні в першу чергу розробити науково-дослідні заклади НААНУ, які з них необхідно реорганізувати на виконання нових завдань, щоб упередити негативні тенденції в соціальному розвитку села та екологічні негаразди на фоні небачених тенденцій щодо концентрації виробництва на декількох відсотках підприємств.

[1]Паризька кліматична угода: кабмін схвалив план скорочення викидів CO2. – UPL: https://finbalance.com.ua/news/parizka-klimatichna-uhoda-kabmin-skhvaliv-plan-skorochennya-vikidiv-parnikovikh-haziv

[2] ЛяшенкоМ. В. До питання оцінки впливу тваринництва на забруднення атмосфери.– Економiка та держава, 2017. – № 9. – C. 109-112.

[3]На сільське господарство в Україні припадає 29% викидів парникових газів. – UPL:http://agroconf.org/content/na-silske-gospodarstvo-v-ukrayini-pripadaie-29-vikidiv-parnikovih-gaziv

[4]РоманівC. Викиди від свинокомплексів.UPL: http://epl.org.ua/human-posts/vykydy-vid-svynokompleksiv/

[5]Шляхи удосконалення податку на викиди парникових газів в Україні. – UPL: https://www.ndifp.com/1828/

[6]Чекунова С. Прикордонне вуглецеве коригування ЄС та виклики для української економіки/енергетики. – UPL: https://razumkov.org.ua/statti/prykordonne-vugletseve-koryguvannia-yes-ta-vyklyky-dlia-ukrainskoi-ekonomiky-energetyky

[7] Розрахунок викидів парникових газів в Україні / Центр економічного відновлення: інформаційно-аналітичні матеріали. – К., червень 2021. – 141 с.

[8] Національна доповідь про стан родючості грунтів України. – К.: Мінагрополітики, Центрдержродючість, НААНУ, ННЦ ІГА імені О.Н.Соколовського, НУБіП, 2010. – 112 с. (С. 32).

[9] Національна доповідь про стан родючості грунтів України. – К.: Мінагрополітики, Центрдержродючість, НААНУ, ННЦ ІГА імені О.Н.Соколовського, НУБіП, 2010. – 112 с. (С. 44).

[10]Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель та їхнє раціональне використання: методичні рекомендації / за ред. В. Ф. Сайка. – К.: Аграрна наука, 2000. – 38 с. (с. 5)

[11]Вербовська М. Як в Україні відновлюють життя боліт. Три історії. – День, 2021. – № 129-130. – середа.

[12]Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель та їхнє раціональне використання: методичні рекомендації / за ред. В. Ф. Сайка. – К.: Аграрна наука, 2000. – 38 с. (с. 10)

[13] Розрахунок викидів парникових газів в Україні / Центр економічного відновлення: інформаційно-аналітичні матеріали. – К., червень 2021. – 141 с.

[14] Національна доповідь про стан родючості грунтів України. – К.: Мінагрополітики, Центрдержродючість, НААНУ, ННЦ ІГА імені О.Н.Соколовського, НУБіП, 2010. – 112 с. (С. 47).

[15]Дегодюк С. Е. дисертація: Агрохімічні та агроекологічні основи відтворення родючості грунтів в системах землеробства Полісся та Лісостепу України. – К.: ННЦ «Інститут землеробства» НААНУ, 2019. – 494 с. (С. 4).

[16]Дегодюк С. Е. ДИСЕРТАЦІЯ: Агрохімічні та агроекологічні основи відтворення родючості грунтів в системах землеробства Полісся та Лісостепу України. – К.: ННЦ «Інститут землеробства» НААНУ, 2019. – 494 с. (С. 64).

[17]Ляшенко М. В. Екологічна парадигма локалізації виробництва продукції тваринництва. – Інвестиції: практика та досвід, 2018. – № 11. – C. 70-75.