ВАЖЛИВО! ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОГО СУДУ ПО ЗЕМЛЯМ ПОСТІЙНОГО КОРИСТУВАННЯ!

Важливо! Постанова Верховного суду по землям постійного користування!

До відома фермерів,

 членів фермерських господарств,
спадкоємців засновників фермерських господарств.
         Тривала боротьба фермерів під егідою АФЗУ за землі постійного користування вийшла на новий етап. Великою Палатою Верховного Суду було прийнято Постанову у справі № 922/989/18 від 23.06.2020 року (провадження 12-205гс19) щодо збереження фермерських земель постійного користування за фермерським господарством в разі смерті особи на кого був виданий державний акт.
         Це надзвичайно важлива постанова для фермерства, оскільки до цього часу фермерські родини масово втрачали ці землі під тиском чиновників, „правоохоронців”. Тепер позиція Верховного Суду України дає можливість захистити фермерські господарства від знищення шляхом запровадження найвищою судовою інстанцією єдиної правозастосовчої практики для всіх судів країни.
         Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 від 23.06.2020 року (провадження 12-205гс19).
         Ключові тези.
         „Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача й обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.
         Законодавством, чинним на момент створення СФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.
         Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.”
(повний текст Постанови нижче).
         З повагою,
Президент Асоціації фермерів
та приватних землевласників України                                           М.І. Стрижак

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/989/18

Провадження № 12-205гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко  О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/989/18 за позовом Селянського (фермерського) господарства «Берізка» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу, за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «Берізка» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року (головуючий суддя Бородіна Л. І., судді Мартюхіна Н. О., Шутенко І. А.) та

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.     У квітні 2018 Селянське (фермерське) господарство (далі – СФГ) «Берізка» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі – ГУ Держгеокадастру) про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства (далі – земельна ділянка), яка була надана на ім`я ОСОБА_1 Державним актом на право постійного користування землею серія  ХР-04-00-000623 (далі – державний акт) на підставі розпорядження Богодухівської районної ради № 9 від 01 березня 1994 року; визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру № 1106-СГ від 02 березня 2018 року «Про припинення права користування земельною ділянкою» (далі – наказ).

2.     На обґрунтування своїх позовних вимог СФГ «Берізка» посилалося на те, що за змістом чинного на час створення СФГ законодавства, а саме частини п`ятої

статті 2, частини першої, третьої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», частини першої статті 92, статті 141 Земельного кодексу України, хоча державний акт і видано фізичній особі – засновнику СФГ, земельна ділянка пов`язана із СФГ, для створення якого цю земельну ділянку було надано; юридична особа – СФГ використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), уповноважені органи обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою; після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відбувається фактична заміна землекористувача; наказ прийнято за відсутності правових підстав; порушено право СФГ, оскільки за змістом статей 141 та 142 Земельного кодексу України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано державний акт; прийняття наказу є втручанням у право на мирне володіння позивачем земельною ділянкою, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.     Рішенням Богодухівської районної ради народних депутатів (далі – Богодухівська райрада) XIII сесії XXI скликання від 05 березня 1993 року «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарських угідь площею 45,4 га  в постійне користування на підставі статей 5152 Земельного кодексу України та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

4.     Розпорядженням Богодухівської райради від 18 березня 1993 року № 13 прийнято рішення зареєструвати СФГ «Берізка» Улянівської сільської ради народних депутатів. Головою СФГ визначено: ОСОБА_2 , членами господарства: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 . Зобов`язано голову СФГ ОСОБА_2. у своїй діяльності суворо дотримуватись Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»Земельного кодексу України, інших нормативних актів України.

5.     Харківською філією Української академії аграрних наук Інституту землеустрою, на підставі укладеного між філією та Харківським відділенням Українського фонду підтримки селянських (фермерських) господарств договору від 22 березня 1993 року № 243, розроблений технічний звіт зі встановлення меж, підготовки та видачі державного акта та проведення горизонтальної топографічної (теодолітної) зйомки земельної ділянки, яка відведена громадянину ОСОБА_2 у постійне користування для організації фермерського господарства на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

6.     У розділі III вказаного технічного звіту зазначено, що за результатами проведених робіт виготовлений Державний акт на право користування землею масштабу I:5000 за номером Б № 073448.

7.     На зборах членів СФГ «Берізка», оформлених протоколом від 22 лютого 1994 року № 1, прийнято рішення: вивести ОСОБА_2 зі складу СФГ «Берізка» на підставі поданої заяви; передати повноваження голови СФГ «Берізка» ОСОБА_1.

8.     Розпорядженням Богодухівської райради від 01 березня 1994 року № 9 «Про перереєстрацію селянського (фермерського) господарства «Берізка» прийнято рішення: у зв`язку зі зміною складу СФГ «Берізка» перереєструвати його, рахувати головою СФГ «Берізка» ОСОБА_1.

9.     25 лютого 1997 року на ім`я ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею № ХР-04-00-000623 у межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею.

10.  Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області (далі – Богодухівська РДА) 04 березня 1997 року видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності – юридичної особи СФГ «Берізка», Ф/г «Берізка».

11.  Розпорядженням Богодухівської РДА від 20 червня 1997 року № 360 зареєстровано статут СФГ «Берізка».

12.  Відповідно до пункту 1.1 цього статуту СФГ створено на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та доповнень до цього Закону, рішення Богодухівської районної Ради народних депутатів від 01 березня 1994 року № 9. Державний акт на право користування землею: серія ХР-04-00-000623, зареєстрований у Книзі записів за № 223.

13.  Пунктом 1.6 статуту встановлено, що господарство «Берізка» створено у складі: ОСОБА_1 – голова фермерського господарства; Варченко Лідії Антонівни – член фермерського господарства.

14.  Богодухівською РДА 31 травня 2002 року зареєстровано статут СФГ «Берізка» в новій редакції, пунктами 1.2, 1.3 якого встановлено, що засновником господарства є ОСОБА_1 , який також є головою господарства, а членами – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

15.  Судами встановлено, що головою СФГ «Берізка» ОСОБА_1. 17 липня 2006 року подано заяву зборам членів господарства, в якій він зазначив, що у зв`язку зі станом здоров`я та віком він у добровільному порядку складає з себе повноваження голови господарства та його засновника і виходить зі складу членів господарства.

16.  Рішенням зборів членів СФГ «Берізка», оформленим протоколом від 25 липня 2006 року № 1, затверджено зміни № 1 до статуту СФГ «Берізка», які зареєстровані Богодухівською РДА 27 липня 2006 року за реєстраційним № 14501050001000557.

17.  Згідно з пунктом 1 цих змін до статуту СФГ «Берізка», пункт 1.2 розділу 1 статуту господарства викладено в такій редакції: «1.2. Головою господарства є ОСОБА_4 ». Пункт 1.3 розділу 1 цього статуту виключено.

18.  Державним реєстратором Богодухівської РДА 31 липня 2011 року зареєстрований статут СФГ «Берізка» у новій редакції, затверджений ОСОБА_5 19 серпня 2011 року, пунктом 1.2 якого встановлено, що засновником господарства є ОСОБА_6 , яка є також головою господарства.

19.  Пунктом 5.1 цього статуту встановлено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду. Земельні ділянки, що належать членам господарства на праві власності згідно з державним актом про приватну власність, не є власністю господарства. Право користування цими ділянками передається господарству для сільськогосподарських цілей, відповідно до чинного законодавства України, що регулює земельні питання.

20.  04 червня 2013 року ОСОБА_1 помер (свідоцтво про смерть від 05 червня 2013 року серії НОМЕР_1 ).

21.  Наказом ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2018 року № 1106-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 45,4000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 25 лютого 1997 року серії ХР-04-00-000623, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 . Земельну ділянку загальною площею 45,4000 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

22.  Рішенням Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року позов задоволено: визнано за СФГ «Берізка» право постійного користування земельною ділянкою; визнано недійсним наказ.

23.  Рішення суду мотивовано тим, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України не скасовується та не обмежується; постійним користувачем земельної ділянки є СФГ; ГУ Держгеокадастру не обґрунтувало та не довело наявність суспільного інтересу для припинення права СФГ на користування земельною ділянкою і порушень прав держави, територіальної громади, ГУ Держгеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права; наказ порушує базові гарантії захисту права мирного володіння майном, встановлені Конвенцією.

24.  Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

25.  Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що згідно з положеннями земельного законодавства, що діяло на час звернення СФГ з позовом до суду, набуття права постійного користування землею СФГ (для ведення фермерського господарства) не передбачено; земельна ділянка, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 , не залишилась на титулі постійного користування у СФГ, оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала; СФГ не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати недійсним наказ; надані СФГ довідки ГУ Держгеокадастру про склад земель, які обліковуються за СФГ, податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку та статистичні звіти не є правовстановлюючими документами і доказом наявності права постійного користування землею; матеріали справи не містять доказів використання СФГ земельної ділянки з метою ведення селянського (фермерського) господарства з 2014 року, зокрема, її обробки, збору врожаю, сплати податків. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17, від 11 червня 2019 року у справі № 912/3219/17 та у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2329цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

26.  Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, у вересні 2019 року СФГ «Берізка» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

27.  Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження та призначив до розгляду касаційну скаргу СФГ «Берізка», надавши учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, витребував з Господарського суду Харківської області та Східного апеляційного господарського суду матеріали справи № 922/989/18.

28.  Ухвалою від 19 листопада 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду цю справу разом із касаційною скаргою СФГ «Берізка» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

29.  Згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

30.  Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що вона містить виключну правову проблему, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до вирішення питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарства.

31.  Так, суд касаційної інстанції зазначив, що за висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеними у постановах від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю засновника СФГ, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою. Разом з тим позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, дозволяє дійти висновку, що у правовідносинах постійного користування земельною ділянкою, наданою засновнику фермерського господарства, відбувається фактична заміна користувача й обов`язки землекористувача переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

32.  Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що вирішення цієї виключної правової проблеми необхідне для забезпечення дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції з огляду на те, що в цій справі засновник, на ім`я якого було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою, за життя вийшов зі складу СФГ, у якому залишився інший член цього господарства (онука засновника), а СФГ тривалий час продовжувало користуватись зазначеною земельною ділянкою після виходу засновника з СФГ з 17 липня 2006 року по дату його смерті – 04 червня 2013 року, та, у подальшому, по дату прийняття наказу 02 березня 2018 року.

33.  З огляду на виключність правової проблеми у цій справі, справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

34.  Касаційна скарга СФГ «Берізка» обґрунтована неправильним застосуванням апеляційним судом положень статей 1841 Конституції України, частини першої статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час надання земельної ділянки та створення СФГ), частини четвертої статті 1, частини першої статті 3, частини першої статті 10, статей 9111418 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом до суду), статті 27 Земельного кодексу України 1990 року, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статей 15, 16, 369 Цивільного кодексу України.

35.  СФГ «Берізка» у своїй касаційній скарзі також зазначило, що для фактичної заміни орендаря та переходу обов`язків користувача земельної ділянки до фермерського господарства має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц).

36.  Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги СФГ «Берізка» не виклали.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37.  Предметом позову у цій справі є визнання за СФГ «Берізка» права постійного користування земельною ділянкою площею 45,40 га в межах згідно з планом, розташованою на території Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія ХР-04-00-000623 на підставі розпорядження Богодухівської районної ради від 01 березня 1994 року № 9, та визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2018 року

№ 1106-СГ «Про припинення права користування земельною ділянкою» з підстав порушення прав позивача на користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства.

38.  Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ «Берізка») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

39.  Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ «Берізка») користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

40.  Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення СФГ «Берізка») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

41.  З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові – голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

42.  Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ «Берізка»; втратив чинність 29 липня 2003 року – з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

43.  Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ «Берізка», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

44.  19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі – Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

45.  У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

46.  Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

47.  Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних

осіб – підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

48.  Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

49.  Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

50.  Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

51.  Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа – суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

52.  Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

53.  З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

54.  Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 91114161718 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня

2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

55.  Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

56.  Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із СФГ ОСОБА_1.) право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

57.  З наведеного вбачається, що на момент виходу ОСОБА_1 із СФГ «Берізка» право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

58.  Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із СФГ ОСОБА_1.), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

59.  Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

60.  Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

61.  Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа – голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

62.  Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

63.  У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

64.  Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

65.  Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України

(у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років – для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

66.  З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Берізка», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина – засновника СФГ відсутня.

67.  Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

68.  Таким чином, одержання громадянином – засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

69.  Звідси у разі смерті громадянина – засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

70.  Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу в подібних правовідносинах, у своїй постанові від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ «Відродження» не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ «Відродження» права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

71.  Велика Палата Верховного Суду не погоджується з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим вважає за необхідне відступити від них та зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

72.  Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на правові позиції, викладені у постановіВерховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі №  6-2329цс16, згідно із якими право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

73.  З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цієї правової позиції та зазначити, що у разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

74.  Як установлено судами, рішенням Богодухівської райради від 05 березня 1993 року «Про надання земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства гр. ОСОБА_2 , що проживає в АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарських угідь площею 45,4 га із земель запасу в постійне користування на підставі статей 5152 Земельного кодексу України та Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

75.  Розпорядженням Богодухівської райради від 01 березня 1994 року № 9 «Про перереєстрацію селянського (фермерського) господарства «Берізка» прийнято рішення: у зв`язку зі зміною складу СФГ «Берізка» перереєструвати його, рахувати головою СФГ «Берізка» ОСОБА_1. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку в межах згідно з планом для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею № ХР-04-00-000623.

76.  Після отримання громадянином – засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ «Берізка», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18),

від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18),

від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18),

від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

77.  За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 25 лютого 1997 року серії ХР-04-00-000623, таке право не є таким, що припинилось.

78.  Натомість висновок суду апеляційної інстанції про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

79.  Щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 02 березня 2018 року № 1106-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

80.  За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

81.  Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі – Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

82.  Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

83.  Як зазначено судом першої інстанції, відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12 листопада 2019 року № 285, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

84.  Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

85.  Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Харківської області.

86.  Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

87.  Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

88.  Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

89.  Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

90.  Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

91.  Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

92.  Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином – засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

93.  Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу – загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

94.  Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

95.  Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє – характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

96.  Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

97.  Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

98.  ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки – встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

99.  Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

100.  ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

101.  Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

102.  З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-122122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

103.  Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

104.  За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ «Берізка» на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

105.  Отже, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ № 1106-СГ від 02 березня 2018 року «Про припинення права користування земельною ділянкою», діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ «Берізка» права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

106.  Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

107.  Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру, суд першої інстанції мотивув своє рішення тим, що приписи норм права, які визначають зміст права постійного користування, обумовили законні очікування позивача на те, що земельна ділянка, яка була надана у постійне користування з метою створення СФГ та здійснення ним господарської діяльності, буде використовуватися саме для цієї мети увесь час існування СФГ.

108.  Надалі суд першої інстанції зазначив, що у своєму рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland ЄСПЛ визнав компанію-заявника, яка купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, такою, що має законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл на здійснення господарської діяльності на земельній ділянці був визнаний «складовою частиною власності заявника» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

109.  З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду про наявність у СФГ «Берізка» відповідних правомочностей та юридичних обов`язків щодо використання земельної ділянки його засновника, суд першої інстанції помилково зазначив, що право позивача на безстрокове використання спірної земельної ділянки слід розглядати як законні очікування.

110.  Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання спірного наказу ГУ Держгеокадастру недійсним, проте виходить з інших мотивів, викладених у цій постанові.Натомість висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання наказу недійсним є помилковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

111.  Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

112.  Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

113.  Статтею 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

114.  З огляду на викладене касаційна скарга СФГ «Берізка» підлягає задоволенню частково. Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню. Рішення суду першої інстанції слід змінити в його мотивувальній частині з викладенням її в редакції цієї постанови та залишити без змін в іншій частині.

Щодо судових витрат

115.     Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

116.     Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

117.     У зв`язку зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та зміни рішення суду першої інстанції лише в його мотивувальній частині, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги на ГУ Держгеокадастру.

118.     Таким чином, стягненню на користь СФГ «Берізка» з ГУ Держгеокадастру підлягають судові витрати у розмірі 10 572,00 грн, у тому числі 3 524,00 грн за подання позовної заяви та 7 048,00 грн за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300-302308311312314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1.       Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Берізка» задовольнити частково.

2.       Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19 серпня 2019 року у справі № 922/989/18 скасувати.

3.       Рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 922/989/18 змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 922/989/18 залишити без змін.

4.       Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області(61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 поверх, код ЄДРПОУ 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства «Берізка»(62103, Харківська обл., Богодухівський район, м. Богодухів, пров. Шпильки, 15, ЄДРПОУ 24274133) 10 572,00 (десять тисяч п`ятсот сімдесят дві) гривні судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач               В. Ю. УркевичСудді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко  Т. О. Анцупова В. С. Князєв  С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко  В. В. Британчук О. Б. Прокопенко  Ю. Л. Власов В. В. Пророк  М. І. Гриців Л. І. Рогач  Д. А. Гудима О. М. Ситнік  В. І. Данішевська О. С. Ткачук  Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська  О. С. Золотніков