Наше майбутнє в наших руках!

  • Голова Союзу українського селянства І.Томич відвідав Львівщину! (Враження...)

     

    На запрошення Львівської обласної партійної організації Батьківщина, голови Михайла Михайловича Цимбалюка, я відвідав Львівщину, допомагав мені Диба Михайло Іванович, голови районних партійних організацій, яким я безмежно вдячний.

    Мені вдалося відвідати велику кількість населених пунктів, сільських, районних, зустрітися з великою кількістю людей. Проїхавши по Львівщині майже 800 кілометрів я провів біля 10 масових зустрічей та біля 20 індивідуальних.

    Найбільше враження – коли ти бачиш на горизонті Європу і рукою подати до неї, а поруч руйнація українського села. Розпочинаючи з розбитих сільських доріг, по яких практично не можливо їхати,  сільська місцевість зустрічає закритими хатинками, забитими навхрест вікнами, де велика кількість будинків руйнується, де практично молодь, працездатне населення, яке потрібно країні покинули рідні місця. По нашим оцінкам в деяких місцях залишилося менше третини населення.

    Руйнація людського капіталу сьогодні є головним національним викликом перед Україною. Сьогодні великою проблемою постає питання людини, знищення її, зігнання її з української землі. Найбільш масовою була зустріч у Стрийському аграрному коледжі (біля 500 учасників), який зберігся і функціонує, але ситуація досить тривожна. Перше – не має необхідних для села професій агронома, зоотехніка, фахівців ветеринарних професій – готуються різноманітні сервісні професії – компютерщики, програмісти, піар-менеджери і такі інші, а це є серйозним викликом для сьогодення та завтрашнього майбутнього. Переважна кількість молоді, яка навчається, не має можливості взяти землю, працювати на землі, створювати сімейні фермерські господарства зі своїми батьками, чи зі своїми родинами. Вони не бачать в цьому плані перспективи – і це є другим серйозним викликом.

    Як і фінансування учбових закладів, а так і їх матеріально-технічне та  кадрове забезпечення не витримує ніякої критики. Все тримається на ентузіазмі керівництва та викладачів.

    Особливо в мене була яскрава зустріч з директором Погірківського училища Сливкою Володимиром Григоровичем, з людиною, яка віддала 40 років підготовці кадрів, сьогодні не може ніяк змиритись з тією бідою яка склалася. Практично профтехосвіта винищений, ніби катком, по всій території країни. Володимир Григорович розповідав, що в його закладі раніше навчалося більше 1000 учнів масових професій тракториста, комбайнера, слюсарів, токарів, зварювальників, яких сьогодні практично не має. А сьогодні в учбовому закладі менше сотні людей навчається. А та матеріальна база яка була – зруйнована, руйнування системи освіти кваліфікованих кадрів є неприпустимим в конкурентному світі.

    Я багато зустрічався з власниками земельних паїв, фермерами, головами кооперативів, сільським населенням і однією з таких зустрічей відбулася з фермерами Жидачівського району, де зібралося понад пів сотні селян і надзвичайно важко сприймати те, що в 90-і роки в цьому ж районі було в рази більше фермерів ніж сьогодні і перспективи на сьогодні для створення нових не має.

    Серед проблемних факторів, які підтверджувалися і в подальших зустрічах, в тому числі і на зборах фермерів Самбірщини, це витіснення з української землі хлібороба-фермера. Заходять різноманітні компанії, які створюють такі умови, щоб фермер залишив свою землю, це в кращому випадку, а в гіршому – це рейдерство, яке панує по всій країні, до цього добавляється економічна скрута, відсутність кредитних коштів, ті державні програми які були в минулому році і передбачаються в нинішньому малоефективні. А від тих хто розпочинає, всюди звучало запитання, особливо від молодих людей – «Скажіть мені, от я хочу працювати на своїй землі – я маю пай, ще мені дають свій пай батьки, я б ще хотів добрати землі – як мені розпочати не маючи грошей?». Після цього з залу пролунав голос одного з присутніх, що ніхто тебе не порятує на цій землі – збирайся хлопче та їдь на 2 – 3 роки до Польщі, зароби там гроші і потім будеш щось починати. Це безумовно трагедія.

    Серед основних бід, які звучали зокрема і на зборах Кам’яно-Бузького району, де зібралося більше сотні фермерів можливо виділити три основні блоки проблем сільської місцевості.

    Перший блок – це проблематика земельного питання, переоформлення договорів оренди, фермерські землі постійного користування, це переоформлення земель державної та комунальної власності, не витребувані паї, відумерла спадщина, де практично без «відкатів» не можливо брати участь у цих процесах і досягти позитивного результату. Корумпованість в сфері земельних відносин найвища серед всіх сфер економіки України.

    Друге, це економічні процеси, коли усувається фермер зі своєї землі за допомогою економічних заходів, за допомогою рейдерства, за допомогою експансії великих компаній, в тому числі і транснаціональних.

    Наступна проблема – це доленосне питання для української нації, тривога що до розпродажу української землі, українських чорноземів. Я не почув ні від однієї людини за весь час зустрічей що давайте сьогодні продавати землю. Більшість людей вважають, що сьогодні взагалі не можна вести мову про продаж землі, бо це трагедія для української нації.

    Без комплексного врегулювання названих питань майбутнього для української нації не існує. Необхідно терміново вживати певні заходи щоб врятувати країну.

    Другий блок – це фінанси, кредити, державна політика. Кроки держави що були здійснені в минулому році, ті 200 млн. гривень які були направлені на розвиток фермерства, не дають відповідь на кризові явища які панують в аграрній сфері. Як приклад, той же Кам’янко-Бузький район, де раніше було 112 фермерських господарств, а сьогодні фактично працює лише 12. Тобто, фактично в 10 раз їх стало менше!

    Але ж в позаминулому році АФЗУ виходили з планом зростання фермерства на 2018 рік з подвоєнням, зростання фермерських господарств до 70 тисяч! Нажаль, нічого не добавили, залишилися на тому ж рівні, а в цьому році ми вже бачимо статистику зменшення фермерських господарств.

    Як позитив, все ж необхідно відмітити Львівську область як кращу в плані зростання кількості сімейних ферм – їх трохи більше 50 створено за останній час. Але потрібно як мінімум в 20 – 50 раз більше, це було б адекватно до тієї ситуації яка на сьогодні є в країні.

    По всій країні нових сімейних ферм створено лише більше 100!

    Як позитив необхідно відмітити сприятливе ставлення міських жителів області до розвитку фермерства, до фермера, їх переконання про необхідність розвитку цього напрямку діяльності на селі.

    На багатьох зустрічах люди говорили про необхідність розвитку кооперації, особливо пригадуючи 2009 – 2010 роки, коли набув особливого поштовху цей рух через Урядову програму Юлії Тимошенко. Це пам’ятають багато людей, які отримували кошти на обладнання, які отримували молоковози, отримували лабораторії, отримували доїльні апарати – і ці люди були на зустрічах і ставили питання, чому ці програми не працювали в подальшому? І дійсно, якби та програма на 7 років була реалізована, ситуація на селі була б зовсім іншою, на багато кращою, життя в українському селі вирувало б.

    Але в цілому, у Львівській області, як і у всій країні, не має переробної галузі, не має доданої вартості, а це обезкровлює економіку країни.

    Але все таки я бачу значну частину людей яким необхідно доєднатися до впевненості і віри, і я переконаний, ми змінимо країну, швидкими темпами ми почнемо вирішувати ці проблеми. Такі можливості відкриваються і кожен повинен зробити свій свідомий вибір цього напрямку 31 березня, прийти до виборчих дільниць активно, дружно, прийти зі своїми родинами, зі своїми друзями, проголосувати за Тимошенко Юлію Володимирівну, не дати можливості фальшувати, не дати можливості вкрасти перемогу, як це відбулося в 2010 році і цим кроком відкрити шлюзи для можливостей кращого життя, подолання бідності, створення умов на цій землі, а не те щоб люди покидали цю землю.

    Оцінюючи результат своєї поїздки по Львівщині, я вірю, що 31 березня українське село забезпечить перемогу Юлії Володимирівни Тимошенко, і цей результат буде не нижче 30% в українському селі за Тимошенко, за майбутнє України.

    Серед фермерів, за нашими опитуваннями, цей відсоток становитиме 65! Такий вибір дає нам майбутнє для України, української нації.

    Слава Україні!

    Героям слава!