СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ОБСЛУГОВУЮЧОМУ КООПЕРАТИВУ «РАТАЙ» – 25!

Фото 1 Марусяк

 В цьому році  українські фермери й приватні землевласники вітатимуть із 25-річним ювілеєм сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Ратай» з міста Заліщики Тернопільської області.

З часу заснування він став надійним партнером для дрібних і середніх фермерів та одноосібних сільгоспвиробників  Галичини, допомагаючи їм виростити, зберегти й реалізувати свою продукцію. Про первістка кооперативного руху незалежної України нашому кореспонденту розповіли люди, які створили «Ратай» і чверть століття успішно ведуть його по бурхливому морю українського кооперативного руху.

Вставка: Слово «ратай» означає «плугатар, орач». Широко використовувалося в класичній українській літературі, наприклад у Юрія Смолича читаємо:  «Восени, мабуть, весело проходив по цих роздолах ратай із ралом, потім сіяч із козубом, а після Петра і Павла дзвеніли дружно серпи та коси й бриніла пісня до ясного неба»

У пригоді стали спогади літніх селян, які ще пам’ятали кооперативний рух початку 20 століття, котрий був успішним аж до 1939 року, коли  на Галичині з’явилися Швондєри й почали всіх заганяти в колгоспи. До речі, ці дідусі й бабусі одними з перших заявили про своє бажання стати членами кооперативу. Але перші кроки його фундаторів  були непростими: 1993 року українські селяни, навіть у західних областях, ще перебували в тенетах колгоспної системи. Всі розуміли, що ті колгоспи вже на ладан дихають, але ментальність селян змінювалася повільно.

Зрештою, в жовтні-листопаді 1993 року кооператорам таки вдалося досягти домовленості з фермерами навколишніх областей про скликання Установчих зборів. Вони, як і наші попередні зустрічі, відбувалися в стінах Заліщицького сільськогосподарського технікуму, директором якого був Михайло Іванович Олійник. Чудовий чоловік, прогресивний педагог, відданий патріот України. Саме в цьому навчальному закладі 1989 року була створена Школа фермера, одна з перших в Україні. Фермери до неї линули, бо там давали знання і практичні рекомендації. Одним із перших випускників школи став фермер з Херсонщини  Леонід Кириченко, який залишається першим херсонським фермером і активним борцем за інтереси фермерського руху. В установчих зборах взяли участь фермери трьох суміжних областей – Тернопільської, Івано-Франківської й Чернівецької. Вже тоді було розуміння, що до політичного захисту фермерів, який давала створена раніше Асоціація фермерів України (АФУ), був потрібен захист економічний. Такий захист могла дати кооперація, але її спочатку потрібно було побудувати, і це мали зробити фермери. Створений при тому ж технікумі Західноукраїнський інформаційно-консультативний центр, як і Школа фермера,  проводив навчання, семінари, консультації, але слово «кооперація» ще було для новоспечених фермерів незвичним і навіть трохи їх лякало. Зрештою, після тривалих дискусій, які сприяли кращому порозумінню, 8 грудня 1993 року були скликані Установчі збори, на яких фермери вже названих областей проголосували за створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Ратай». За це рішення віддали голоси 65 фермерських господарств, що стали першими членами кооперативу. На цих же зборах визначилися також зі стратегічним напрямком розвитку кооперативу: це мало бути вирощування гібридного насіння кукурудзи. Для більшості ця культура тоді була вже традиційною, проте на вибір стратегії вплинули не тільки особисті уподобання учасників фермерського зібрання, а й наявність у Заліщиках сушильно-калібрувального заводу, який був спроможний забезпечити потреби щодо обробки зерна.

Весна 1994 року продемонструвала членам кооперативу і довколишнім селянам  його безперечні переваги: він допомагав фермерам придбати насіння для посіву, гербіциди, запроваджувати нові технології, навіть сіяти кукурудзу на полях, адже важливо було в кожному господарстві закласти гібридну ділянку. Восени, коли стало можливим порівняти врожай колгоспний і кооперативний, стало зрозуміло, що різниця колосальна: фермери, маючи в обробітку 3 % землі, здали на завод третину всього насіння з трьох «кооперативних» областей.

Фермери справно вирощували кукурудзу, аж доки не почалася 1995-1996 роки не дали початок  ганебному процесу «великої різні», коли під ніж пішли мільйони голів худоби, а потім стала непотрібною й кукурудза як корм для тварин. Де вже тут було займатися гібридним насінництвом! Отже, «Ратай» був змушений боротися на кілька фронтів: по-перше, загасити панічні настрої членів кооперативу, утримати їх від дезертирства; по-друге, швиденько переорієнтуватися на багатопрофільну виробничу діяльність, вигідну для фермерів.  І це в умовах,коли членів кооперативу залишилася лише третина, нормального законодавства про кооперацію не було, а «друзі-суперники» з колишніх колгоспників зловтішалися кожною невдачею «Ратая».. Видно, вони ніколи не вчили історії, навіть слів Шевченка не читали: «Польща впала, та й нас роздавила».

Почухавши потилиці, кооператори  почали освоювати новий напрямок діяльності, а саме овочівництво. А точніше – переробку овочів на консерви. В райцентрі був непоганий консервний завод, а фермери вміли вирощувати чудові овочі, тож оживити завод було цілком реально. Микола Романко, директор заводу, згодився на співпрацю, і справи пішли. А згодом «Ратай» став і співвласником  заводу, викупивши частку майнових сертифікатів у мешканців району. На жаль, настали такі часи, коли покупців на ринку стало менше, ніж продавців. Зарплату на підприємствах почали видавати продукцією, але ж включатися в нескінченні бартерні оборудки кооператори не мали ні права, ні бажання, тому знову було потрібно шукати якусь розумну альтернативу. Нічого не маючи на вибір, Іван Томич  очолив Раду кооперативу, а директор заводу – став одночасно головним менеджером  кооперативу  «Ратай». Це допомогло протриматися певний час, але ситуація погіршувалася тим, що завод стали рвати на шматки різні спритники, метою яких було його знищення і продаж за безцінь на металобрухт. Це була друге велике випробування міцності «Ратая».

Третє складне  випробування впало на кооператив тоді, коли Івана Томича  1997 року обрали  Президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ). Постало питання про передачу кооперативу в надійні руки. І такі руки знайшлися: «Ратай» очолив кандидат сільськогосподарський наук, вчений агроном, досвідчений господарник Ігор Михайлович Марусяк. Він став і головою Ради, і менеджером одночасно. Зараз можна упевнено стверджувати: це було вдале рішення. Кооператив сьогодні зберігає і переробляє зерно на крупи та комбікорми, причому Марусяк запровадив абсолютно прозору систему зберігання: кожен господар має визначену площу під спільним дахом, сам туди висипає своє зважене попередньо зерно, і в будь-який момент може його звідти забрати. Кооператив за свої послуги бере зовсім мало, а з деяких бідних селян не бере зовсім. Натомість тепер є ще одна послуга: ми допомагаємо власникам збувати своє зерно гуртовим способом, так і на логістику менші витрати, і торгуватися з покупцями легше. Але головним напрямком залишається переробка. Почавши виробляти й фасувати за європейськими правилами високоякісні крупи та виставляти їх на прилавки магазинів, кооператори  відчули, що «Ратай» знову почав «набирати оберти». До нього стали повертатися селяни-втікачі, бо їм же потрібно десь зберігати чи змолоти своє зерно. А коли їм показали комбікорми з добавками, від яких свині ростуть як на дріжджах, вони загорілися, і тепер налічується вже  понад 100 членів кооперативу.

Переваги невеликого кооперативного господарства повною мірою виявилися тоді, коли на «Ратай» насунулася чергова чорна хмара, цього разу у вигляді монополізації переробної галузі. Крупи стало важче реалізувати, кооператори знову втратили частину людей. Як завжди, криза змушує думати й шукати виходу. Так було в 2008-2009 роках, коли саме криза покликала до створення Союзу селянських обслуговуючих кооперативів України (ССОКУ), як засобу до майбутнього прориву. Вже тоді було  розуміння, що вирвати з біди зубожіння дрібних фермерів можливо лише за умови  їх об’єднання в кооперативи. Тоді чіткого законодавства не було, його й зараз немає, а жити й виживати потрібно. І ентузіасти  стукали у всі двері. Відчинила одна лише Юлія Тимошенко, яка тоді була Прем’єр-міністром.  Фермери й досі згадують, як 2009 року була вперше прийнята Програма розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Ця програма була профінансована, і тоді «Ратай» теж отримав шанс. Ігор Марусяк, запрошений на засідання Кабміну, зумів виступити там переконливо, і заліщицькі новатори отримали почесне й відповідальне доручення: на прикладі «Ратая» показати всій Україні переваги кооперації.

Ігор Михайлович, агроном до останнього нігтя, зціпивши зуби перелаштовував себе на тваринництво. Адже пріоритетом для «Ратая» вибрали молоко, навіть молоковоз новенький подарували. Допомогли й міні-лабораторію придбати, і сучасний холодильник. Щоб молоко на завод свіженьким потрапляло. То була  дуже непроста справа, адже молоко потрібно було збирати безпосередньо в селах, у приватних тваринників, а якість його ретельно й прискіпливо контролювала не тільки своя, а й грізна заводська лабораторія «Галичини».

Селяни досить швидко зрозуміли, що здавати молоко в кооператив їм вигідніше, і його лави знову поповнилися. Зараз налічується близько 300 членів кооперативу, і вони продовжують приходити. Наразі філії «Ратая» працюють в 11 селах, їх можна й надалі відкривати, аби тільки згода місцевих голів була.

Що головне, чого «Ратай» досяг за 25 років? Перший, найголовніший результат: за чверть століття колектив  пройшов через складні випробування і вийшов із них загартованим і готовим до нових успіхів. Створена солідна виробнича база. Зокрема, машинний парк налічує десятки одиниць техніки, яка постійно працює на потреби фермерів та одноосібників, причому за невисоку плату. Фермерські крупи надійно зайняли місце на продовольчому ринку. Кооператори навчилися господарювати сміливо, але без необдуманих ризиків.

Йосип Децовський, один з ініціаторів створення кооперативу, пригадує:

– Переважна більшість фермерів району були малоземельними: мали в основному 5 – 10 га землі , і лише декілька по 40 – 50 га. Об’єднавшись, вони стали сильнішими, разом вирощували гібридну кукурудзу, насіння якої тоді дуже цінилося. Спільна техніка, спільний обробіток землі, спільний збут вирощеної продукції. Це була добра ідея, і 8 грудня 1989 року кооператив був створений. Дуже швидко переваги колективного вирощування кукурудзи на насіння оцінив кожний фермер. Порівнювати було з чим: самотужки кожен міг виростити і запропонувати покупцеві від сили 4 – 5 тонн зерна, усі ж разом відвантажували майже 100 тонн насіння гібридної кукурудзи, причому сертифікованого, гарантованої якості. Це вже був відчутний спротив закордонним конкурентам. Прозорість та відкритість у прийнятті рішень – ще один плюс кооперативного господарювання. Нині багато хто зі старих членів кооперативу згадує, як на підсумкових зборах розподіляли отримані прибутки від продажу зерна між членами кооперативу, як бухгалтер детально пояснював, куди було протягом року витрачено кошти, та гуртом вирішували, що потрібно ще докупити – техніку, засоби захисту росли тощо. До речі, на таких принципах робота кооперативу базується й досі.

Ще одне безперечне досягнення «Ратая» – це те, що цей кооператив став для всієї округи справжньою базою для навчання і консультацій тих фермерів і одноосібних сільгоспвиробників, які мали наміри створити свої кооперативи.  За чверть століття проведено десятки тематичних семінарів національного та регіонального значення. Значну частину витрат на їх організацію та проведення забезпечував «Ратай». Продовжуючи таку освітню роботу, кооператив залишається вірним послідовником ідей нашого  видатного земляка Євгена Храпливого, який учив, що найшвидшого економічного й соціального розвитку українського села можна досягти через демократичний кооперативний рух та свідому участь селян у створенні й діяльності обслуговуючих і збутових кооперативах.

 

Вставка: Видатний земляк заліщицьких селян професор , міністр сільського господарства УНР Євген Храпливий (1898 – 1949) належить до  неординарних постатей учених-аграрників. Досконалий виразник кооперативних ідей в українській аграрній науці довоєнного періоду, поборник матеріального добробуту й освітньо-духовної культури українського селянства, Є. Храпливий  залишив українським кооператорам теоретичну й практичну спадщину, яка є актуальною і в наші дні.
Ігор Марусяк, голова сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Ратай», свідчить:

– Кілька років ми трималися на фіксованому податку, коли працювали тільки з рослинницькою продукцією, надавали допомогу фермерам і одноосібникам на полі. Далі всякого було, але витерпіли. Натомість кооператив розрісся майже до 300 членів. Нині до нього входять два фермерські господарства, два підприємці, 90 селян-одноосібників, які здають молоко, а ще селяни-сільгоспвиробники, які мають по 2 -3 га пайової землі та на ній господарюють.. З часом значно розширився і спектр послуг, які можуть отримати члени кооперативу: від допомоги у вирощуванні сільгоспкультур до зберігання зерна, переробки продукції, виробництва комбікормів, тюкування соломи, а також закупівлі молока – всього 15 видів послуг. Кооператив має в своєму розпорядженні техніку, хоч і не дуже нову: трактори Т-150, ЮМЗ, МТЗ, сівалки, а також два складських приміщення, куплені на аукціоні. Важливо, що на 14 видів послуг тарифи в нашому кооперативі нижчі, ніж у приватних підприємців. Для порівняння: селянин,який вирощує, наприклад, зернові культури, заплатить приватним механізаторам  до 5 000 гривень за гектар, а заробить він на своїй пшениці десь до 6 тисяч гривень.  Натомість кооперативу він заплатить максимум 3 тис. гривень за всі види послуг технологічного циклу. Збут продукції без проблем – ще одна перевага кооперативної діяльності. Якось в «Ратаї» порахували, що зерно набагато вигідніше продавати в уже переробленому вигляді. Тому спеціально для його переробки закупили необхідне обладнання – тепер на продаж іде перемелена крупа.

До речі, склад, де можна одночасно зберігати понад 1 200 т зерна, також завжди у повному розпорядженні фермерів. Цією безкоштовною послугою зазвичай користуються ті, кому вдома ніде тримати збіжжя. Тож одразу після обмолоту вони завозить зерно до кооперативного складу. Звісно, при цьому ведеться точний облік: хто скільки привіз, яка його чистота та вологість.

Непогані перспективи має в кооперативі «Ратай » тваринницький напрямок. Зокрема,  тваринники можуть тут без проблем оперативно вирішувати питання кормів для худоби. Для цього «Ратай» має пристойний міні-цех з виготовлення комбікорму, обладнання закупили за рахунок внесків членів кооперативу. Тепер є можливість робити комбікорм для молочного стада, свиноматок, маленьких поросят та для відгодівлі свиней. До речі, виробляється навіть комбікорм з білковими добавками: за рахунок додавання гороху , який кооператив закуповує  у місцевого фермера . Система надання послуг досить гнучка: будь-хто з членів кооперативу може виробити комбікорм зі свого зерна, заплативши лише за електроенергію і зарплату робітнику. Окрім того,  ще 20 % осіб, які не є членами кооперативу, можуть комбікорм купувати. Для селян це велика підмога, адже нині вони тільки в цьому кооперативі можуть купити комбікорм. Більше ніхто в районі його не виготовляє.

 

Президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України, Голова Спілки сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України Іван Томич, коментуючи 25-річну історію «Ратая», зауважив: за чверть століття кооператив не став потужним економічним гравцем, та й не міг стати в умовах, коли податкова політика була заплутана в поняттях: прибуткова його діяльність чи неприбуткова. Держава ніколи не підтримувала кооперативного руху. Винятком став 2009 рік, про це я вже згадував. Але навіть ті 100 бюджетних мільйонів не були використані, а Азаров з Януковичем взагалі цю програму закрили. В умовах хижацького монопольного розвитку ринку аграрної продукції, відсутності доступу до кредитних ресурсів, невпевненості й бідності дрібних виробників кооперація не може повною мірою реалізувати свій потенціал.  Але кооператив здійснив дуже важливу свою функцію: він немов відновив  кооперативний рух на землі Євгена Храпливого, продовжив, першим на Галичині, новітню сторінку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, яку не зрадив жодного разу за ці 25 років. Ніс її, наче свічку в темряві десятиліть, щоб освітити селянам шлях  до надії на досягнення кращого життя, подолання бідності гуртом.  Адже іншого шляху подолання бідності світова цивілізація досі не знайшла. «Ратай» став наочним прикладом успішного експерименту відродження кооперації, з усіма складнощами, недоліками, але і з позитивними результатами.

Сьогодні, маючи прийняту Урядом Концепцію розвитку фермерства і сільської кооперації, знову бачимо на горизонті зірку надії. АФЗУ вже розробила План масового розвитку в Україні сімейних фермерських господарств, що створює також нові фундаментальні можливості для розвитку сільських обслуговуючих кооперативів.  Без них розкидані по селах дрібні фермерські господарства практично неможливо об’єднати і сформувати системну політику розвитку села.

Наразі є домовленість, що перші 200 мільйонів 2018 року підуть на підтримку СОКів, і ми розраховуємо, що ці гроші по дорозі не вкрадуть. На жаль, такі спроби вже помічені. Якщо дрібних виробників ще раз обдурять, жодному уряду вони вже не повірять. Тому ССОКУ й АФЗУ будуть і далі принципово, всіма засобами захищати реалізацію цієї Концепції. Ми мріємо про 250 тисяч сімейних ферм за три роки. А вони матимуть перспективи тільки за умови об’єднання в кооперативи. Зростання критичної маси сімейних ферм  завдяки такому симбіозу може дати нам європейський варіант сільської місцевості, відродити славу українського села. Досвід «Ратая» переконує: зараз ми можемо нарізати нову борозну, яку засіємо свіжим елітним зерном, а з нього виростимо майбутній добробут України».

Спілкувався Володимир ЯРОШЕНКО