Інформація по прес-конференції АФЗУ яка відбулася 23 листопада 2017 року!

І.Ф. ТОМИЧ:

–  Дякую всім, хто почув  наш голос. І завітав до цієї зали. Ми, звичайно, розраховували на активнішу участь ЗМІ, але вони собі вибрали для висвітлення події гарячіші, ніж убивства фермерів. Натомість кров наших побратимів  знову зрошує багатостраждальну українську землю. Ту саму землю, яка здатна дати життя мільярдам людей на планеті. Але не дасть, бо на ній сьогодні сіють смерть,  а зі смерті народиться тільки смерть.

Саме тому ми запросили вас на цю прес-конференцію. Адже протягом кількох днів листопада відбулися зухвалі напади на фермерів. Так, 15 листопада вбито фермера на Одещині, в селі Стара Некрасівка Ізмаїльського району. Практично без перерви, вже  наступної доби, в селі Мар’їнка Компаніївського району Кіровоградської області пролунали постріли в бік фермера. Зараз постраждалий у тяжкому стані перебуває в лікарні. 17 листопада вчинено збройний напад на фермера з Івано-Франківщини  Миколу Б. Перелік рейдерських нападів можна продовжувати, бо кінця цьому ганебному явищу немає. Але все-таки потрібно назвати основну причину. Завершення сільськогосподарського року нібито ознаменувалося певним спадом рейдерської активності. Загалом ми прогнозували на зимовий період більш-менш спокійну ситуацію. Принаймні, на таку перспективу давала сподівання статистика останніх років. Так би воно й було, якби не земля.  За словами сина фермера з Кіровоградщини Петра Красилівського, у його батька не було ворогів, але було багато землі. Навколо земельного питання розкручується страхітлива спіраль нестабільності в Україні. З 1 січня 2018 року мораторій на купівлю-продаж землі може бути скасований. Щоправда, за умови превентивного прийняття закону про обіг земель. Але якраз оце «за умови» викликає неоднозначне розуміння. Вже зараз на місцях, тобто в регіонах України, спостерігається велика активність усіх дійових осіб майбутнього процесу: тих, хто хоче продати землю, її покупців, різного роду спритних шахраїв і криміналу. Всі вони напоготові, очікують лише сигналу зі столиці. Про законодавчу базу, якою має регулюватися обіг земель, мало хто думає. Наша історія знає немало прикладів, коли такка неврегульованість викликала тривожні, а підчас і трагічні наслідки. Сьогодні влада може спричинити потужну хвилю рейдерства, впоратися з якою наші недолугі корумповані правоохоронні органи не зможуть. Відтак переважна більшість регіонів України будуть охоплені справжньою громадянською війною. Тому ми чітко вимагаємо: не кидати країну в кровопролиття, а продовжити дію мораторію ще на три роки. Такий законопроект у Парламенті є, і ми звертаємося до керівництва Верховної Ради, лідерів парламентських фракцій, персонально народних депутатів із нагадуванням, що необхідно продовжити мораторій., врегулювати земельні питання в законодавчому полі. Це необхідно зробити вже зараз, аби не допустити скочування суспільства у прірву братовбивчої боротьби. На превеликий жаль, ні до 17 листопада, ні потім нас не почули і такий потрібний закон не прийняли. Натомість увагу суспільства маніпулятивно намагаються прикувати до зовсім інших подій та проблем. Виборчий процес, розмови про імпічмент, утворення нових правоохоронних та судових структур та колотнеча на Сході здатні заполонити шпальти друкованих видань і телевізійні екрани  так щільно, що фермери разом із землею опиняться (і опиняються) десь на задвірках новітньої історії нашої держави. Але земля – це не просто виробнича категорія, це доленосне питання життєвого простору української нації. Від вирішення земельного питання буде корінним чином залежати майбутнє України як суверенної держави.. Від необдуманого запровадження ринку землі ми втратимо шанси на будь-які дійсно продуктивні реформи в галузі сільського господарства. Оскільки наші звернення до вищого державного керівництва залишилися непочутими, ми змушені сьогодні чітко заявити, що наша вимога, остання в черговий раз, звучить так: перший пленарний парламентський тиждень грудня  мусить завершити прийняття мораторію на продаж земель терміном на 4 роки. А можливо, ситуація покращилася, і ми даремно тривожимо суспільство? Відповідь відома: протягом року, що минув від чергового подовження мораторію «з метою вдосконалення законодавчої бази у сфері земельних відносин» ніхто й палець об палець не вдарив.  Натомість кривавий слід у кожному регіоні залишили по собі бандити, які виконують замовлення мафіозних кланів щодо знищення фермерства як класу. Зовсім як за часів Сталіна та Кагановича!  Рейдерські банди налічують 50-100, а інколи й 200 озброєних «відморозків», а поліція, прокуратура й інші так звані правоохоронці роблять вигляд, що їх не помічають. Країна у війні, насичена зброєю та людьми, які навчилися професійно вбивати, тому використання цього «ресурсу» проти фермерів – лише частина того страхітливого айсберга, який насувається на нас. Якщо вже говорити про ринок землі, то варто знайти відповідь на питання: чи є у нас покупець? Однозначно відповім: фермер таким покупцем не може стати, бо його достатки, обкладені різного роду податками, не дають такої змоги. Скільки не «мораторили» необґрунтовані перевірки сільгоспвиробників, у їхні ворота без кінця стукають і вимагають віддати неіснуючі борги. Гаманець фермера став мало не вдвічі тоншим, а «колядників» усе більше. В державі немає кредитної системи, орієнтованої на фермерів, зате є численна армія «збирачів». Практично не працює для малого й середнього бізнесу банківська система, зруйнована Гонтарєвою (до речі, пора б цю даму вже повернути до України та допитати як слід, а то й посадити).

Можна було б згадати й про певні позитиви. Уряд прийняв Концепцію розвитку фермерських господарств на 3 роки, доклавши до неї 1 мільярд гривень для надання допомоги дрібним фермерам. Приємно відзначити, що Прем’єр-міністр Володимир Гройсман особисто підтримав нашу ініціативу і продовжує політику підтримки фермерського руху. Заступником Міністра агрополітики  призначений Віктор Васильович Шеремета, який добре знається на проблемах фермерських господарств, адже сам є фермером і Віце-президентом Всеукраїнської асоціації фермерів та приватних землевласників. Проте існує й загроза руйнування  цих перших надбань з 1 січня, коли віжки будуть вирвані з рук поміркованих представників влади. Ми просимо лише 4 роки продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Протягом цього часу можна і необхідно кардинально змінити ситуацію в країні. Ми плануємо створити 250 тисяч сімейних фермерських господарств, які мають стати основою майбутнього українського села. Вони повинні створити свою економічну, фінансову систему, і за цілеспрямованої державної підтримки згодом відновити розмови про ринок землі. Ми вже 15 років поспіль проводимо політику захисту українських земель від їх продажу «з молотка».

5 грудня ми будемо зустрічатися з кращими українськими науковцями та громадськими організаціями, котрі так чи інакше займаються земельними питаннями. На обговоренні буде питання про Концепцію ринку землі. Тобто ми не проти ринку землі, але як зробити так, щоб землею насамперед скористався громадянин України,  скористалися наша нація й держава? Ми повинні знайти відповідь на корінне запитання: чому з України, немов із осередку чуми, тікають за кордон наші співвітчизники. Навіть сусідня Польща приймає наших селян сотнями тисяч, мільйонами, адже вони готові працювати на польській землі за безцінь.  Коли ж ця втеча припиниться? Відповідь проста і водночас неймовірно складна: тоді, коли українець стане господарем своєї землі. Така концепція буде запропонована, але на її реалізацію потрібен час і політична воля.  Нинішній парламент навряд чи здатний на такі кроки. Тому мусимо витратити певний час і певний ресурс на оновлення, перезавантаження всієї системи. А після цього потрібна політична воля .

Це все, я сподіваюся,  настане потім. А зараз головне – не допустити трагедії національного масштабу. Ключ маємо: це мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. І ми в черговий раз звертаємося до керівництва Парламенту, голів фракцій, груп, до кожного народного депутата, до позапарламентських партій, громадських організацій з тим, щоб усвідомити важливість нинішнього історичного моменту і об’єднати зусилля. В часовому просторі ми передбачаємо найголовніші події на 5-8 грудня. Не почують нас – підемо до Ради. Але не так, як це завше відбувалося. Зараз не мчас розповзатися по куренях і ставати під різнобарвні прапори політичних партій і груп. Ми повинні згуртуватися під єдиним прапором і закликати всіх  аграріїв зібратися під ним. Це має бути лише наш державний український прапор, він мусить домінувати на будь-якому селянському зібранні, адже його кольори символізують стиглу хлібну ниву і чисте небо над нею, тобто нашу землю.   Фермери ніколи й нікому не нав’язували свого світогляду, але зараз у небезпеці вже не тільки село, а вся наша нація, тож будьмо єдиними – незалежно від політичних уподобань, віросповідання, кольору шкіри, віку та статі! Ми всі одна нація, і земля у нас одна. На цьому стояли й перемагали наші пращури, і ми не повинні посоромити їх священну пам’ять.

В.І. ШИШКІН

–  Я приєднався до Комітету захисту рідної землі свідомо, причому не для популізму чи здобуття політичних дивідендів, а виключно для продовження справи, якою почав займатися 2008-2009 року з приводу української землі. Не буду вдавати з себе великого фахівця з земельних питань, але вважаю себе все-таки досвідченим юристом, якому не годиться стояти осторонь процесів, котрі мають значний вплив на життя українських селян, зокрема фермерів. Конституція для мене – дійсно основний закон України. І тому хочу нагадати її п. 14: «Земля є основним національним багатством». Якби ця філософія стала домінуючою хоча б для 40 % наших можновладців, вони б не осмілилися так транжирити землю, дану Україні Богом. Те відношення до землі, яке характерне для нашої влади останнім часом, не додає оптимізму. Перший мораторій на продаж української землі був запроваджений, якщо не помиляюся,  2008 року, коли починалася світова економічна криза.  Відтоді минуло майже 10 років, а ми й досі топчемося на місці, бо за цей час аж нічого не було зроблено в частині земельного законодавства. А мораторій – це лише запобіжник, та ще й не дуже надійний. Мене іноді запитують, чи я буваю на новому Майдані. Я відповідаю, що Майдану ніякого немає. А гасла цього збіговиська я не поділяю. Антикорупційний суд, імпічмент тощо – це не головне. Війна і мир і колаборація нинішньої влади – теж поза увагою. Наріжним каменем будь-якого суспільного руху має бути українська земля. Пригадуючи той перший мораторій, слід зауважити, що положення закону, яким його вводили, наша влада на чолі з Віктором Ющенком оскаржила в Конституційному суді як неконституційні. Справа була у мене, я підготував проект рішення. Воно датоване як проект 2009 роком. Цей проект завалили, справу закрили провадженням. Думки, закладені в цей документ, не знайшли витоку до суспільства. А я там намагався вивести значення української землі, як національного багатства. Пізніше згадав лозунг товариша Леніна: «Земля селянам». Почав гадати: для чого вона селянам?  Думав, що мова йде про Московію, тобто Російську імперію. А чи земля там була взагалі потрібна, адже в Росії панував общинний лад?  Великий реформатор Столипін не чіпав заможних селян, а безвідповідальну общину, прототип майбутнього колгоспу, всіляко намагався розділити на  заможні родинні господарства. Землею в Росії ніколи не дорожили, бо її було занадто багато. Інша справа – Україна з її одноосібними справними господарями, яким більшовики потім причепили ярлик куркулів.  Забрати вирощений ними хліб – такою була головна мета більшовицьких вождів. Полігоном для своїх експериментів вони обрали Україну, Кубань, Нижнє Поволжя, Ростовську область. Іншими словами, якраз ті області, куди колись виселили українців. Ось цим селянам земля й призначалася. Щоб вони її зрошували своїм потом, а врожай забирали посіпаки Кремля.

Як і сьогодні, чимало українців стали емігрантами. У пошуках кращої долі вони перетинали Атлантику і опинялися хто в Канаді, а хто в Аргентині. Там українцям давали землю і дозволяли хазяйнувати на свій розсуд.  Але після Другої світової війни Аргентина перестала бути привабливою для хліборобів. Країна, яка годувала майже всю Західну півкулю і частину Європи, .раптом збідніла, аж до голоду. Чому? А тому, що там звили собі гнізда транснаціональні корпорації. Вони відібрали у аргентинців землю, а їх самих загнали в глибоку боргову яму. «Прихватизація» землі в розумінні олігархів знищила економіку Аргентини.   Тому цей урок необхідно добре освоїти нашим балакунам, які полюбляють влаштовувати дискусії, круглі столи, ток-шоу та інші видовища на земельну тематику. Не можна жити від траншу до траншу МВФ і нічого не робити на своїй чудовій землі. Прикро, що в рекламну кампанію, яка пропагує ринок землі як панацею для українського суспільства, включені навіть такі поважні ЗМІ, як Українське радіо.  Коли старенькій бабусі – власниці земельного паю – по радіо розповідають, що в світі залишилося лише 4 країни, де землю не продають, вона вірить. Не буде ж радіо брехати! Та й для чого їй, забутій і самотній, той пай? Розмірковуючи так, селянка вже готується віддати свою землю будь-кому, аби більше вторгувати. Вона не розуміє, що іншого ресурсу в неї немає, і ніколи вже не буде, а гроші від продажу паю проковтне інфляція. А те, що земля є територіальним базисом усього нашого народу, простим селянам ніхто не розтлумачував. Зате їх протягом багатьох десятиліть всіляко відвертали від землі. Щоб вони згодом легше з нею розпрощалися. Тож одним із головних завдань фермерів є боротьба за свідомість селян. Та й самі фермери мають краще усвідомлювати, що ніхто їх краще не порятує від земельного дерибану,  ніж вони самі. Гуртуватися, єднатися, боротися. Тільки так можна здобути щастя.

Записав Володимир Ярошенко