Битва за землю (Узаконене рейдерство)

Стриак

Під прикриттям закону в Україні розпочалися рейдерські захоплення фермерських господарств. У «битвах» за землю вже загинуло 8 аграріїв.

На початку жовтня під стінами українського парламенту мітингували до двох тисяч фермерів. Залишивши непосіяною землю, вони приїхали до Києва у надії на те, що, можливо хоч у такий спосіб їх побачать та почують можновладці, котрі у виступах із високих трибун не втомлюються запевняти, що роблять УСЕ для розвитку вітчизняного сільського господарства (і особливо, фермерства). Що ж привело селян до столиці в інтерв`ю нашому журналу  розповів віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ) Микола Стрижак.(До речі, Микола Іванович також стояв із аграріями біля Верховної Ради, оскільки, він – фермер і господарює у Кіровоградській області).

«До фермера приходять люди з бітами і вимагають віддати господарство»

Миколо Івановичу, зазвичай селяни – люди далекі від політики. Але нещодавно разом із Вами вони стояли під Верховною Радою. Що стало причиною того, що аграрії залишили всі справи і відправилися до Києва?

-Під стінами Верховної Ради ми протестували проти умов, які влада створила для нашої праці.  Скажу, нас грабували завжди – і за минулої влади, і за нинішньої. Аби змінити ситуацію свого часу ми вийшли на Майдан. Чимало моїх колег тоді загинуло під кулями (а зараз їхніх дітей убивають в АТО). Але, якщо за минулої влади у фермерів забирали зерно і гроші, а землю залишали (щоб наступного року знову прийти по зерно і гроші), то зараз відбирають землю, аби зовсім знищити фермерство. Так, за допомогою винайнятих людей (я їх називаю «тітушками») здійснюються рейдерські захоплення фермерських господарств. У випадку, якщо фермер чинить непокору,рейдери не зупиняються ні перед чим. Так, цього року за землю убили 8 моїх колег.

Останній випадок стався у Миронівському районі Київської області. Фермера замордували за те, що він «добровільно» відмовився віддати своє господарство. Перед цим його довго катували, прострелили ногу, побили так, що важко було упізнати, отруїли собак. І ніхто не знає, хто із нас стане наступним. Вважаю, розпочалась перманентна громадянська війна за землю. Саме тому селяни залишили сіяти озимину і приїхали до Києва (адже незабаром не буде де сіяти).

Ви розповідаєте про жахливі речі. Хто забирає землю і навіщо?

-Забирають землю ті, у кого її і так багато.Навіщо? Земельні магнати також живі люди, отож ніщо людське їм не чуже. Приміром, у нього є 15 тис. га землі, однак у селі проживають ще 5 фермерів, котрі загалом обробляють 500 га землі. Власнику агрохолдинга ці 500 га, як кажуть, задарма не потрібні, але у своєму селі він прагне до нероздільної влади. З тим, аби бути єдиним господарем, образно кажучи«феодалом», до якого селяни йтимуть «на поклон». Щоб забрати землю, «магнат» відправляється до власників паїв і пропонує їм вищу орендну плату. У тому випадку, коли термін закінчення дії договорів закінчується нескоро або це – державна земля, «феодал» обирає інший спосіб дії. До фермера , господарство якого прагне забрати, він направляє«тітушок». Із бітами у руках ті приходять до аграрія і вимагають: «Підпиши «папір», що ти відмовляєшся від фермерського господарства». Тобто, вони забирають не просто землю, а разом із фермерським господарством (хоча навіщо воно потрібне без землі!).

Тим моїм колегам, котрі відразу не погоджується розпрощатися зі своїм господарством, непрохані гості обіцять нанести наступний візит. І наступного разу прийти зі зброєю. При цьому погрожуть не тільки «надавати по голові» рукояткою від пістолета, а і пристрелити. Звичайно, після останнього аргументу, більшість господарів погоджуються на всі умови. Проте завжди відшукуються люди, котрі вище за своє життя, ставлять власні принципи та переконання. Правда, подібних відчайдух небагато, але все ж вони є. Такі не підпишуться під «паперами» навіть тоді, коли у них під носом махатимуть пістолетом, коли різатимуть ножем, коли катуватимуть гарячою праскою. Фізично знущаючись із таких героїв, «тітушки» входять в азарт і «перегинать палицю». Саме так сталося у випадку з миронівським фермером.За останні девять місяців подібні злочини були в Полтавській, Кіровоградській, Вінницькій областях. Тобто, у тих регіонах, де землі вважаються найбільш плодородними.

Але ж у нас є правоохоронні органи – міліція,прокуратура. Куди дивляться вони?

-Миронівський фермер звертався до правоохоронних органів із заявами, що йому погрожуть. Але правохоронці не хотіли нічого бачити і чути. А зараз нам у прокуратурі кажуть, мовляв, не думайте, що так просто знайти того,  хто вчинив злочин. І, справді, якщо у селі є 10 фермерів, у котрих забрали землю, а один свою не погодився віддати і його замордували, то хіба так важко визначити хто це зробив??? Адже«просто так» нікого не мордують і не вбивають. Пам`ятаєте, була справа Лозінського, тоді начальник міліції та прокурор всіх запевняли: «Що ви! Як можете про нього таке подумати?Він така поважна людина!» На мою думку, головна біда Лозінського у тому, що він входив до партії «Батьківщина». Отож фактично регіонали його посадили саме за це, а не за те, що він людину вбив. Тепер наші олігархи зрозуміли: якщо ти «лозінський» – маєш бути у «правильній» партії. Адже у «правильної» партії немає доказової бази, аби когось посадити за грати.

Деякі люди за інерцією кажуть, мовляв, у нас – продажні судді, прокурори. Насправді це не так. Сьогодні у нас немає ні продажних суддів, ні прокурорів, а є люди, котрі перебувають на службі в олігархів. Це стосується і суддів. Адже, логічно, коли у сторін судового процесу є рівні фінансові можливості, то суддя стає на позицію закону. А коли одна сторона – простий фермер, а інша –«лозінський»,  то, як ви думаєте, у чий бік повернеться Феміда? Тому, вважаю, стане набагато краще, якщо у районі працюватиме тисяча фермерів і жодного «лозінського». Тоді й рівень корупції зменшиться.

Сьогодні ж, доки є «лозінські», фермери не сподіваються на підтримку правоохоронців, а вчаться захищати себе самі. Так, на Кіровоградщині нещодавно був цікавий випадок. Приїхали «тітушки» до фермера забирати урожай (коли сіяв – була його земля, зібрався збирати – вже не його). Чоловік зателефонував знайомим, котрі разом із ним колись стояли на Майдані. Ті відгукнулися і під`їхали на поле.

Отож, така картина. «Тітушки» стоять на полі із бітами, аграрії – з пістолетами із гумовими кулями. Із одного кінця поля заїзджає «наш» комбайн, з протилежного – їхній. Тоді наші хлопці: «Бахах»! угору з пістолета. Далі події відбувалися як у театральній постановці – «тітушки» миттю попадали на землю. І – прямо обличчям у багнюку. Висновок: вони – «герої», доки їх бояться. Згодом до цього фермера надіслали інших «тітушок». Прогнали всих. Однак вигнати рейдерів, то ще не кінець справі. Адже сфабриковано документи і «новий» господар поля бігає всіма інстанціямий скаржиться, мовляв, я законний власник землі, а мене прогнали. Упродовж останніх трьох років жоден простий фермер не зміг продовжити термін оренди. Цим самим держава створила умови, аби рейдерські захоплення землі відбувалися на законних підставах.

Отож, останнім часом типовою стала наступна ситуація. Господарює фермер на землі протягом 5-ти років, а нинішнього року термін оренди закінчується. Законодавством передбачено: якщо від сторін немає претензій – договір автоматично пролонговується. Фермер відправляється до  «земельників» продовжути договір, а ті йому кажуть:«Це вже не твоя земля а (наприклад), Іванова. Ось, дивись, вже і документи зроблені». Що цікаво, коли «Іванов» – людина від якогось олігарха, то договір оренди йому оформляють що найбільше за 2 тижні, а фермеру зась.

 

«Із селян законним шляхом зробили злочинців»

-Але ж міністр Агрополітики Олексій Павленко питання реєстрації договорів оренди обіцяв вирішити ще рік тому….

-Біда у тому, що наші високопосадовці у необмеженій кількості роздають обіцянки, але виконувати їх не поспішають. Або виконують, дуже своєрідно. Наприклад, обіцяли бандитам – тюрми. Тепер кажуть, бандити вже готові тюрми купити. Обіцянка начебто виконана.

Стосовно договорів оренди. Раніше їх реєстрували у сільських радах, потім, аби не було корупції на місцях, передали до райдержадміністрації. Тепер вирішили реєструвати уДержавному агенстві земельних ресурсів України. Схоже, чиновникам із Хрещатика видніше, кому виділити землю, а кому – ні. І маємо результат – жодного договору оренди за три роки. Але ж у законодавстві чорним по білому вказано: якщо фермер замовив проектну документацію, заплатив гроші, то протягом трьох місяців йому повинні виготовити документи.

Тепер давайте запитаємо у працівників прокуратури: стільки «земельників» притягнуто до відповідальності за те, що у зазначений термін вони не підготували документів для оренди? Відповідь – жодного.Підійдемо з іншого боку: стільки аграріїв покарано за те, що вони самовільно зайняли землю (відповідно до діючого законодавства, якщо договір не зареєстрований, це вже самозахоплення землі)? Відповідь – тисячі. На практиці виходить так. Фермер десятиріччями обробляв землю, пояснює працівникам прокуратури, що документи знаходяться на реєстрації  і не його вина, що договір не реєструють.  Але правоохоронці фермера не бажають слухати і ставляться до нього так, нібито він вчинив злочин, рівноцінний хіба що вбивству людини.  Таким чином, із наших селян законним шляхом зробили злочинців.

Після революційних подій пройшло майже 2 роки. Селяни стояли на Майдані і тому, що потерпали від свавілля податківців та працівників інших контролюючих органів. Чи змінилося щось в цьому плані?

-Так, із 51 дозволів скоротили понад три десятки, однак залишили найбільший «зашморг». Це– невирішені земельні питання, про які я говорив вище. Що цікаво, кількість дозволів зменшилася, але рівень пограбування фермера збільшився. Так,раніше був 51 дозвіл іу мене, як фермера, різними способамивідбирали 50 долларів із однієї тонни зерна. Тепер дозволів стало менше, але забирають все ті ж 50 долларів. Як кажуть, не вмер Данило, так болячка задавила. Словом, нічого не змінилося. Змінюються тільки прізвища «колядників» (так я називаю працівників контролюючих органів) і час їхнього прибуття.

Це попри те, що діюче законодавство дозволяє податківцям побувати у фермера раз на три роки. У 2009 р. діяла заборона:  від посівної до жнив жоден представник фіскального органу не мав права заходити у фермерське господарство. От тоді ми розкошували!  Уявляєте, все літо займалися виключно улюбленою роботою, сільським господарством.  Сьогодні  ж 20 днів на місяць витрачаємо на оббивання порогів і «поклони» до «колядників». Дійшло вже до того, що вони вже хочуть, аби ми самі йшли до них і відразу із гостинцями. При цьому Премєр- Міністр із високих трибун постійно обіцяє, що до малого та середнього бізнесу ніхто із перевірками не ходитиме. Кажемо про цеподатківцям, на що чуємо: що із того, що Премєр-Міністр  сказав, ось нехай напише указ тоді і не ходитимемо.

Отож, ми пропонуємо владі: давайте введемо для фермерів єдиний податок. Тож навіщо «колядникам» до нас приходити? Чому не зробити простіше? Наприклад, підійшов до терміналу – вніс кошти і – все (якщо заплатиш менше, комп`ютер відразу напише – доплатити таку-то суму). Здавалося б, все чітко і просто, але ж куди тоді подіти цілу армію «колядників»? Впевнений, зменшити їхню кількість наша влада не погодиться  ніколи. І, що цікаво, коли політичні діячі стояли на Майдані, із фермерами у них було цілковите порозуміння. Сіли у владне крісло – забули про свої обіцянки. То що ж то за «крісло», яке пам’ять відбирає?

«Мораторій – явище тимчасове.  Але…»

Зараз багато йдеться про земельну реформу. «Заборона на продаж землі діє до 1 січня 2016 р. І я переконаний, щоВерховна Рада її не продовжуватиме.  Адже такий мораторій є антиконституційним. Чому мешканцям міст надали право приватизовувати квартири, і вони вправі їх продавати, обмінювати, а селянину розпоряджатися земельним паєм забороняють?» – така думка депутата-аграрія Аркадія Корнацького. На Вашу думку, якою ж буде земельна реформа?

-Нещодавно я відвідав«Зерновий форум-2015». Так, там один із депутатів-аграріїв із трибуни заявив, що на сьогодні головним завданням Мінагрополітики України є забезпечити право бабусь продати землю (дивно,що у всьому світі завдання Мінагрополітики – це гарантія продовольчої безпеки держави!). Тобто, наша влада вже забезпечила наших пенсіонерів всим необхідним  –охороною здоров`я, високими пенсіями, справедливими тарифами, залишилося лише реалізувати право на продаж землі.

Відповідаючи на запитання – продавати землю чи – ні, звернуся до історичних фактів. Ще Конфуцій попереджував: у період тотальної корупції продаж землі завершується великими негараздами в суспільстві. Тобто, це свідчить про те, що 500 років тому корупція також була і накопичення землі в одних руках призводило до народних бунтів.

Далі згадаємо досвід інших держав. Cкільки земель сільськогосподарського призначення сьогодні є в Америці? Відповідь: у кожному штаті – по-різному. Але загалом в США 50 % земель  перебуває у державній власності. Держава створює фермерські господарства та передає їм земельні наділи із правом наслідування.

Чи можливо Великобританія має землю у приватній власності? Так. Земля там не державна, але вона і не королівська –найбагатші люди країни володіють всього-на- всього 10% землі, інша належить пенсійному фонду. Тому у Великобританії пенсіонери чи найбагатші люди.

Чи були в історії випадки вільного продажу землі? Були і багато. Але вони закінчилися досить плачевно для тих суспільств, які запровадили подібну практику.  Наприклад, у недалекому минулому Болгарія ввела вільний продаж землі сільськогосподарського призначення. Результат: 22 іноземці у цій країні викупиливсю землю і жоден болгарин не володіє хоча б гектаром земель сільськогосподарського призначення. Як наслідок, Болгарія болгарський перець завозить із Турції, оскільки люди, котрі придбали землю, вирощують лише експортно-спрямовані культури. Тобто, нікого не турбує стільки чого треба виростити, аби нагодувати власний народ.

Повернемося до України. Сьогодні всі продукти, які є на столі в українців, виробляються малим і середнім бізнесом. Продукція агрохолдингів (соняшник, соя, кукурудза, ріпак і т.д) відправляється на експорт. Із трибун часто звучить, що агрохолдинги українській економіці постачають багато коштів… Все це неправда! Кошти із-за кордону назад не повертаються. Вони залишаються де завгодно – на Кіпрі, в Австрії,  Лондоні, але не в Україні. Словом, наші земельні магнати інвенстують в німецьку, англійську, французьку та інші економіки, але тільки не в українську. То невже бізнесмени Франції, Німеччини, Австрії інвестуватимуть в Україну? Невже вони менш далекоглядніші за наших олігархів, що привезуть гроші в країну, де щотижня змінюються правила гри і відбувається грабунок як українського, так і іноземного інвестора?

Тому, я переконаний, мораторій на землю – явище тимчасове. Рух землі від поганого до доброго господаря неодмінно має мати бути. Але у владі розповідають про ринок землі, фактично ж нам пропонують базар. Своєю чергою базар ніколи не зможе стати ринком, оскільки на базарі заправляють пройдисвіти, а на ринку – діють правила гри.

На мою думку, земельна реформа має відбуватися за класичною схемою. По-перше, земля не повинна накопичуватися в одних руках, а пропорційно розприділитися між селянами, які створюють національний продукт.

По-друге, необхідно створити умови для розвитку малого і середнього бізнесу на селі. Для цього влада має запозичити досвід інших країн. Приміром, Франції. Там на державному рівні створили сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи і через них допомагають фермерам. Наприклад, держава побудувала елеватори, які за 10% вартості передала кооперативам у власність без права продажу, щоб вони своє збіжжя не роздавали зернотрейдерам.

«Потрібен олігарх, котрий увійде в історію з парадного входу»

А чому українські селяни самі не можуть об`єднатися в обслуговуючі кооперативи? Могли би всім миром боротися із рейдерами…

-Не вірте нікому, що селяни самі можуть об`єднуватися у кооперативи. Такого не було нігде в світі. Так, у підручниках з історії написано: у Західній Україні свого часу існували великі сільськогосподарські кооперативи. Але ж тоді була велика постать  Андрій Шептицький, котрий в Австрії організовував фірми, а за кошти, які вони заробляли, утримував в Україні школи, заклади культури, розбудовував кооперативи.

Словом, із нічого нічого не створюється – людям потрібен лідер, котрий зможе їх організувати. Класика пише, що на передові позиції націю зазвичай виводять національно свідомі олігархи. Чи є у нас олігархи? Так (до речі, серед них є найбагатші люди Європи). Однак поки що українські олігархи обмежені власним бізнесом. На жаль, не виростила наша еліта Терещенків, Симоненків (маю на увазі, не Петра Миколайовича), Симиренків. Тобто, постатей, котрі за допомогою зароблених ними коштів, прагнуть творити великі справи. Іншими словами, увійти в історію із парадного входу.

Найбільш національно свідомий у нас сьогодні – малий і середній бізнес. Саме його представники стояли під кулями на Майдані (великий бізнес тоді ховався в кущах). І саме «на колінах» у фермера зараз відновлється те, чого навіть не можуть зробити на великих заводах.

Розповім про такий випадок. Син мого сусіда-фермера пішов воювати в АТО і потрапив служити у Піски, Донецької області. Через тиждень надіслав звідти батькові БТР і «Град». Ці установки були у неробочому стані – їх притягнули на тросі. Що робити? Фермер покликав своїх колег-селян і разом вонивідремонтували обидві установки та відправили їх назад – на фронт. Для цього викликали машину супроводу. І БТР, і «Град» благополучно доїхали до місця призначення. Зламалася машина супроводу, оскільки під Кременчуком селяни настільки завантажили її картоплею, капустою, морквою та іншими продуктами, що вона не могла зрушити з місця. Після цього комбат змушений був відправити три автомобілі, аби доставити на передову всю провізію.Цей випадок свідчить по те, що українці  це – патріотичний організм, з яким можна гори здолати. Єдине чого бракує народу – національно свідомої влади.

«Хочеш бути «феодалом» – плати податок»

Україна зібралася до Європи. Чи можливо, на вашу думку, змінити курс вітчизняного сільського  господарства– не на агрохолдинги, а на фермерські господарства?

-Для цього необхідно встановити правила гри, які сприятимуть розвитку фермерства. Наприклад, якщо фермерське господарство обробляє до 100 га землі –ввести для ньогоєдиний податок, 100 – 500 га – надати деякі пільги (наприклад, вигідне кредитування), 500 – 1000 га – жодних пільг, а після 1000 га господар має сплачувати антимонопольний податок.  До речі, подібна система – не ноу-хау, а світова практика. Наприклад, чому Жерар Депардьє утік із Франції?  А тому, що у цій країні мультимільйонери сплачують 62 % прибуткового податку. Тому, якщо ми зібралися до Європи – нехай щось подібне буде і у нас. Словом, хочеш бути «феодалом» – внось 30 % антимонопольного податку, прагнеш стати великим «феодалом» – 50 %. За ці кошти можна утримувати інфраструктуру сільських територій, надавати державну допомогу дрібним фермерам та ін.

В українському парламенті аграрний комітет чи не найбільший і, до речі, там працюють деякі депутати-аграрії, котрі за їхніми словами, настраждалися від недолугої аграрної політики. Чому ж тоді вони не відстоюють інтереси селян? Що заважає?

-Я знаю одного народного обранця, котрий будучи кандидатом у депутати, захищав фермерів. Але після того, як отримав депутатський мандат, почав відбирати землі у фермерів. На мою думку, нинішній склад аграрного комітету ВР не здатний ефективно вирішуватипитання на користь українському селянству. На жаль, зараз приймаються закони з тим, щоб добре працювалося не фермерам, а олігархам. Залишається сподіватися, що рано чи пізно здоровий глузд можновладців переможе і вони зрозуміють, що є щось більше за гроші. Адже в Україні жити не лише їм, а й їхнім дітям, внукам, правнукам…

В кінці кінців нехай же наші можновладці досконало вивчать  історію, там же є вірна відповідь на питання  як вирішуються земельні питання ( продуманою, виваженою, обґрунтованою реформою) і – чим завершується не вирішення земельного питання? –великим, не прогнозованим, не керованим, безжалісним бунтом. Що мабуть в них притупилося почуття самозахисту та самозбереження. Чи вони думають що вони вміють стріляти в фермера-селянина  а учасники АТО не вміють. Це ми сьогодні  ставимо питання перед тими хто вже пробує започаткувати без оголошення перманентну громадянську війну. Ми фермери поки що хочемо в мирний спосіб вирішити питання – слово за вами, «слуги народу».