Назавжди в строю

Робота в так званих силових структурах пов’язана з постійним професійним ризиком. Про це свідчить невблаганна статистика: лише за роки незалежності загинули при виконанні службових обов’язків десятки людей у погонах. Щоразу, проводжаючи в останню путь загиблого героя, ми сподіваємося, що ця жертва стане останньою. На жаль, скорботний список щороку збільшується, і навряд чи йому буде покладено край.

Цей короткий репортаж інформує читачів про траурні урочистості в с. Волошинівка Баришівського району, де 7 травня понад 1000 земляків та бойових побратимів проводжали у вічність Руслана Лужевського.Фото_1   

Службова довідка:

Майор СБУ Руслан Лужевський загинув при виконанні військового обовязку під час проведення антитерористичної операції в Словянську Донецької області. Він народився 31 серпня 1975 року в с. Волошинівка Баришівського району Київської області. Закінчив місцеву середню школу, відслужив строкову службу в Повітряно-десантних військах, потім закінчив Академію СБУ і продовжував службу в Службі безпеки України. Майстер спорту з рукопашного бою, кульової стрільби, відмінний парашутист. За зразкове виконання військового обовязку неодноразово заохочувався керівництвом СБУ та інших правоохоронних органів України.

Фото_2

Фото_3

Фото_4

 Лариса Вікторівна Макаренко, голова Волошинівської сільської Ради, під час розмови з нашим кореспондентом зауважила: „Доля розпорядилася таким чином, що в останню путь Руслана проводжаємо з того самого двору, де колись проходило його дитинство: на місці нинішньої церкви у Волошинівці колись була школа, де працював учителем фізкультури й військової справи батько, Михайло Григорович, і мешкала їхня родина. І батько, й мама Ніна Іванівна ростили своїх дітей не тільки фізично загартованими, а й чесними, відданими Батьківщині, справжніми людьми. Руслан дуже любив життя, але віддав його за Україну, яку любив над усе”.

Віктор Павлович Варганов, помічник заступника Голови Служби безпеки України, генерал-майор, у короткому виступі на цвинтарі підкреслив: „Сьогодні ми проводжаємо у вічність справжнього патріота України, дбайливого батька, чоловіка, сина, вірного товариша, друга і брата наших бійців – майора Лужевського Руслана Михайловича. Його життя було коротким, але переконливим. Майже 14 років служив Руслан у підрозділі СБУ, куди прийшов, щоб боротися за торжество правопорядку на рідній землі, за її недоторканість. Керівництво СБУ та Антитерористичного центру щиро співчувають рідним і близьким Руслана, його друзям і соратникам. Пам’ять про майора Лужевського навіки збережеться в наших серцях”.

Піванков Андрій Олександрович, заступник начальника відділу кадрового забезпечення СБУ, оголосив підписаний Валентином Наливайченком наказ про нагородження майора Руслана Лужевського (посмертно) почесною відомчою нагородою – нагрудним знаком „За відвагу”, за особисту відвагу й самовіддані дії під час захисту державного суверенітету України.

Сергій Іванович Скорохватов, президент Міжнародної асоціації ветеранів антитерористичного підрозділу „Альфа”, звернув увагу присутніх на те, що в бою з терористами загинув не просто працівник СБУ, а професіонал найвищого класу. Він пішов як справжній мужній офіцер – у бою. Вже маючи кілька кульових поранень, він прикривав своїх поранених товаришів, які потрапили в засідку і були змушені вести нерівний бій. Руслан загинув як герой, і він назавжди залишився в нашому строю.

Микола Миколайович Семеняка, голова Баришівської районної Ради, сам учасник бойових дій, тому його прощання з Русланом Лужевським прозвучало особливо зворушливо. За його словами, Руслан завжди більше дбав про інших, ніж про себе, і був справжньою людиною. Досвідчений інструктор „Альфи” гостро відчував небезпеку, але не уникав її, не ховався за спинами своїх бійців. Він живий, поки на Баришівській землі житиме пам’ять про нього.

Христюк Дмитро Вікторович, заступник Голови Київської обласної Держадміністрації, був вірним другом Руслана Лужевського, його бойовим побратимом. „Він був прикладом для всіх нас. Був кращим у всьому, ніколи не ховався за спини, завжди йшов першим. Коли ми 2001 року познайомилися, я був молодим альфівцем, а він охоче радив, як правильно діяти в різних ситуаціях. Своєю смертю він нам усім показав: коли Батьківщина преребуває в тяжкому стані, коли на нашу країну нападають вороги, вбиваючи наших кращих громадян, ми повинні згуртуватися і стати на захист своєї землі”.

Хруль Вячеслав Віталійович, однокласник Руслана Лужевського, розповів, що вже з самого дитинства цей хлопець був визнаним лідером, але ніколи себе не ставив над однолітками. Навпаки, намагався бути їм вірним товаришем, захищав слабших, виявляв високу громадянську активність, особливо в розбудові спортивної інфраструктури рідного села. „Ми ніколи його не забудемо”, – додав колишній офіцер.

Володимир ЯРОШЕНКО

Редакція і автор висловлюють вдячність голові Волошинівської сільської Ради Л.В. Макаренко за допомогу в підготовці цієї публікації.